У кожної людини є своє , особливе покликання. На мою думку покликання - це те, до чого лежить душа, серце. Те чим би хотілося займатися увесь час, з чим пов'язати майбутнє. Для себе я ще не вибрала певної дороги і поки, що тільки шукаю своє покликання. Звичайно, хочеться щоб те, що подобається мені приносило й користь людям. Скільки відважних людей: пожежники, рятівники, ми вважаємо їх героями, а вони... Вони лише присвятили своє життя своєму покликанню. Але як же важко правильно визначитись. Здається, а що ж тут складного, треба просто займатися тим, що подобається. Потрібно визначити пріорітети в житті - за ким йдемо і кого слухаємо?
Ми виконуємо своє покликання не тільки тодів, коли в нас успіх і ми на хвилі підйому, а саме тоді, коли важко, коли безвихідь, коли здається, що нічого не відбувається. Авраам вииконував своє покликання, коли чекав, Йов - коли страждав, Естер - коли могла бути вбита... Кожна людина має свій неповорний шлях, який вона повинна вибрати і йти ним ціле життя.
Вранці я дістала з поштової скриньки незвичайний конверт. Він був зроблений з шматка щільного білого картону і прикрашений голубеньким бантиком. Здивована, я потягнула за край бантика - конверт розкрився. З нього випав інший шматочок картону, на якому я прочитала: "З днем народження, дорога Ганнусю! Чекаємо тебе рівно опівдні на нашому місці. Твої друзі".
Так, сьогодні у мене день народження. Мене вже встигли привітати батьки, надарували купу подарунків брат і сестра. А друзів я ввечері чекала до святкової вечері. Я була дуже заінтригована: що ж таке вони придумали!?
З'явившись на наше місце (воно було на високому березі річки), я побачила, що там щосили кипить робота: на землі стоїть велика корзина, над нею - куля, навколо метушиться народ, а куля поступово росте і росте, збільшується в розмірах.
Тут я все зрозуміла. Мої друзі знали, як я мрію політати на повітряній кулі, і влаштували це для мене.
Ми радісно забралися в кошик - нас було вісім осіб-і ввын повыльно відокремився від землі. Ми віддалялися, і на землі все ставало таке маленьке: і будинки, і машини, і люди, і катери на річці. Я майже не боялася, адже радість змушувала забути про страх. Тим часом ми піднімалися вище і вище, досягли хмар, а потім хмари приховали від нас землю на деякий час! Летіти в хмарах було сиро, темнувато, навіть голоси звучали глухо, а знизу взагалі не доносилося ніяких звуків. Але коли вітер розігнав хмари, всі зраділи і з полегшенням зітхнули. Приємно знову побачити небо і сонце.
Вітер став посилюватися, і наш пілот почав подумувати про посадку. При посадці наш кошик впав на бік, а ми з нього виповзли. Але були дуже задоволені повітряною подорожжю.
Думаю, я ніколи не забуду цей політ на повітряній кулі.
