Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
Ось така весна у моєму місці!
Прислівник — це незмінна частина мови, яка виражає ознаку, дії, стану, ознаку іншої ознаки: піти ліворуч, дуже повільно.
Прислівник не змінюється ні за числами, ні за відмінками, не має роду. Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення — обставини: Що маєш завтра зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з'їсти нині, то лиши на завтра (Нар. творчість).
Зрідка прислівник виступає в ролі частини складеного присудка: Сонце низенько, то й вечір близенько (Нар. творчість); головного члена безособового речення: На серці у Насті було тихо, весело (М. Коцюбинський). Субстантивований прислівник може виконувати функції підмета чи додатка: Одне сьогодні краще двох завтра (Нар. творчість).
Объяснение:
