Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
Текло собі у лісі самотнє джерельце. Господарські руки одного доброго чоловіка облаштували там криничку. Посадили поруч деревце. Зробили зручну лавку. Втомлені подорожні протоптали стежку до кринички. У спекотну днину зупиняються, щоб напитися прохолодної водиці. Присісти та відпочити з дороги. Добрими словами згадати золоті руки того невідомого чоловіка. Він зробив затишним та корисним маленький куточок лісу.
У нашому лісі є криничка. Її облаштував хтось для подорожніх. Поблизу змайстрував невеликий столик та лавочку. Дуже приємно у спекотну пору відпочити у цьому затишному куточку ліса. Випити смачну прохолодну воду із лісової кринички. Подякувати в думках турботливому чоловікові, який подбав про інших.
Прийшла холодна зима. Тепле сонечко не могло піднятися високо над землею. Пухнасті сніги вкрили голе поле. Зашуміли тривожно верховіття високих дерев. Прокинувся в яру холодний вітрюга. Встав, вийшов з темного лісу. Застогнала біла хуртовина. Йде по землі злий вітрисько, замерзають сині річки, гуде снігова харделиця.
Замлею - орудний відмінок,
землі - місцевий відмінок.