Задаю себе вопрос - почему седеет волос? Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос Удивляюсь сам себе - может это старость? Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась Никому знать не дано сколько лет осталось Пошалить ещё бы мне - мне ещё бы малость Но как видно не к лицу такое поведение Вижу я вокруг себя насмешки и презрение Припев: Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! ** По ночам, как в детстве я всё ещё летаю И цветные вижу сны и в облаках витаю Мне пора бы перестать быть таким ранимым И не ведать по утру бредам соловьиным Как с наивным пацаном жинь со мной играет Из полЫмя, да в огонь бешенно кидает Время быстрая река - подхватив, теченьем Унесла меня с собой, по годам - мгновенья Припев: Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! *** Задаю себе вопрос - почему седеет волос? Год за годом связки рвал - твёрдым стал мой голос Удивляюсь сам себе - может это старость? Дуновеньем ветерка вдруг ко мне подкралась Припев: Нет - я молодой! Просто - седой снег упал на плечи! Нет - я не другой! Я всё такой - юный душой - как прежде! Да - я молодой!
Загатили луговий струмочок. За одну ніч вода в струмку піднялася і затопила лощинку. Вранці побачили, як в прозорій воді, немов під склом, росли і погойдувалися квіти!Білі ромашки, сині дзвіночки, червоні гвоздички. Вони трохи колихалися на протязі, як на вітрі. А над ними, як метелики, пурхали рибки.Кожен день бачили ми і цей струмок, і лощину, і ці квіти. І от мабуть ж ти: стоїмо і пялим очі, як в перший раз! Ще б, адже квіти ніколи не цвітуть під водою. А де ви бачили, щоб над квітами літали не метелики, а спритні рибки?!Перший крок. Автор: І. Д. ПолуяновЗанурюється ліс у вечірню прохолоду і тінь. Берези, піднявши гнучкі вершини, ніжаться в закатних променях сонця і рожевіють світлою корою. Стоять, розпустили зелені коси. Ялинки, повісивши хвойні лапи, як вуха, ніби сплять...І писк пташенят не порушить тишу: ці-то, звісно, сплять. Покричить-ка цілісінький день: «Дай! Дай!» - умаешься.І мурахи не шарудить лапками по хвої - забралися в муравьище на нічліг.Раптом звідкись узялася над лісом птах. Незвичайного вигляду - інакше я б так не насторожився! Хто це? Політ птаха плавний, повільний. На хижака вона ніяк не схожа, а в лапах несе видобуток.Птах летіла вздовж просіки. Скоро дізнався я в ній лісового кулика - вальдшнепа. З довгого дзьоба і ржавчато-бурого забарвлення, яка здавалася в світлі заходу сонця рудою, майже червоною. Вальдшнеп тягнув низько, з зусиллям взмахивал крилами і в лапках дбайливо тримав власного пташеняти. Живого і неушкодженого! Дзьоб кулика опущений, великі вологі очі спрямовані вниз, немов він вибирає собі дорогу. Пташеня був пуховий, здається, весь складався з дзьоба і великих очей. Поки вальдшнеп віддалявся, я встиг розгледіти, що пташеня повів дзьобиком по сторонам...Вальдшнепа з виводком, очевидно, потривожили: поруч залізниця, дачники. Тому зважилася мама-вальдшнеп переселитися з потомством у більш спокійне і безпечне місце.Перший політ, перший свій крок у світ - океан світла, простору полів і лісів - маленькі вальдшнепи робили на маминих крилах...
