Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
Летом меня часто будила дробь дятла. Я вставал , подходил к окну и прислушивался , откуда доносится прерывистая дробь . Увидеть дятла было не так-то просто. В нашего дома много разных деревьев. Здесь и тополь , и клены , а прямо напротив окна моей комнаты - старая береза . Она довольно высокая , с толстым стволом , Дятел мог быть и на березе , а мог - и на соседнем дереве . Дятлы в наших краях не диковинка . Особенно много больших пестрых дятлов . В них Сильный клюв , жесткий хвост , красноватая ком. Когда гуляешь в парке или возле дома и слышишь знакомую дробь , невольно останавливаешься , поднимаешь голову и рассматриваешь дерево . Где там дятел ? Наконец видишь самого дятла. Стараешься поближе подойти к дереву , чтоб получше рассмотреть птицу . Наверное , и дятел наблюдает за человеком , потому что он на какое-то время замирает , прекращает свою привычную работу , а затем , будто дразнясь , зигзагом , очень ловко перемещается по стволу и веткам и мгновенно теряется из вида . А потом вдруг дробь раздается уже с соседнего дерева. И когда он успел перелететь туда ? А может , это другой дятел ? С земли дятла рассмотреть трудно. Но вот того дятла , Который будил меня по утрам , мне так ни разу увидеть и не удалось . Но однажды НЕ дробь дятла , а страшный треск ломающегося дерева разбудил меня. Всю ночь шел Дождь , метались под напором сильного ветра кроны деревьев. Подойдя к окну , я увидел , что будто какой-то жестокий великан вывернул знакомую березу из земли. Я вышел , чтоб рассмотреть лежащее дерево , и обнаружил в его стволе большое дупло , а в нем - гнездо . Гнездо было пустым . Цель поразило , что дупло было словно отполированное изнутри. Может , это было гнездо того дятла , Который будил меня по утрам ? Я бережно вынул гнездо из дупла , чтоб перенести на соседнее дерево . Вынеся из дома дешево - стремянки и взобрался на дерево , которое , как мне казалось , облюбуют будущие пернатые жители березы . Между толстых веток положил гнездо . С тех пор меня перестал будит дятел , но я не теряю надежды. Однажды утром услышу у себя в комнате знакомую дробь , выбег на улицу и скажу : « Привет. Я ждал тебя , дятел ».
У старовинному паперовому палаці жили собі брати-звуки . Жили вони дружно аж поки 1 із них не сказав : - Я самий найважливіший звук ! А ви всі нікому не потрібні! -Ні я найважливіший і дуже круглий , мене дуже легко вимовляти - закричав звук о У суперечку вструтилась і решта , вони так голосно кричали , що своїм криком розбудили свою фею - фонетику. Вона їм пояснила що із звуків складаються скова із слів речення , а люди спілкуюються за до х. зажили брати-звуки як і раніше - дружно! Отметь как лучший если
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.