Я маю дуже класну подругу. Вона була б ідеальна якщо б не потрапляла в різні ситуації. Хоча мені і подобається їй в цих ситуаціях допомагати. Ось нещодавно вона розбила мамину улюблену вазу. Ми її спочатку довго клеїли а потім бігали по місту шукаючи таку ж саму. В неї то кішка зникне о 6 ранку, то руку зламає граючись з братом. Я люблю їй допомагати так само як і вона мені. Я теж потрапляю у різні ситуації але це вже зовсім інша історія.
Майже всі ми є знавцями ввічливості й люб'язності, але не всі впевнені, що увага та доброзичливість допомагають у будь-якій ситуації. Кожна людина відрізняєтся один від одного. Кожен має власну зовнішність, характер, почуття, думки. Одні люди приємні, інші ні. А хто ж така чемна людина? Для кожно таке поняття як чемність має різне значення.
Чемність - це позитивна риса характеру, яка позволяє поводитися з іншими людьми з повагою і розумінням. Особито для мене, чемна людина - це гарно вихована особа, з високою освідченістю та моральними цінностями, багатим внутрішнім та духовним світом. Для сучасного світу така людина - це велика рідкість. У нашому житті вживаються слова, які необхідні для всіх нас і часом роблять дива з тими, до кого вони звернені. Правила хорошої поведінки вигадані не для ускладнення нашого життя, вони походять із життя доброзичливих, ввічливих, уважних, а отже, вихованих, культурних людей.
Кожен з нас хоча би декілька раз був нечемним або невихованим по відношенню до інших. Хтось кинув сміття не в урну, а на асфальт, хтось назвав маленьку дівчинку плаксою, а хтось сказав нецензурне слово. Все це прояви нечемності. Нажаль такі випадки трапляються кожні декілка хвилин по всьому світу. Тому, щоб бути хоч трішечки чемнішим нам потрібно поважати один одного. Як поводишся ти з людиною, так і будуть поводитися з тобою.
Бути ввічливою і чемною людиною треба в будь-якому випадку. Кожен із нас має свою думку щодо цього, але всеж ці цінності вічні.
Лелека живе на старому в’язі. З лелечихою і лелеченятами. Прибігають до в’яза Тарасик, і Гриць, і Миколка, й Тетянка. Витанцьовують під в’язом і гукають: — Лелеко, лелеко, до осені далеко? Лелека, нагнувши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей. А потім починає клекотати. Про що він клекоче? Спробуй розбери. Лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до Десни. Лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але злетіти не наважуються. — Лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти. Лелека й лелечиха заклопотані. їм ніколи відповідати. Вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда. — Ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче Тетянка. — У них же крила є! — заспокоює її Тарасик. Лелечата, неохоче відірвавшися від гнізда, злинають у небо. Плавно летять над садом, над городами, туди, де голубіє річка. А за ними — старі лелеки. Діти полегшено зітхають і весело галасують. Ідуть дні за днями. На зеленому човні пропливає літо. — Лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом Тарасик, Гриць, і Миколка, й Тетянка. Тиша. У гнізді порожньо. З в’яза зривається жовтий листочок кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.
