Була похмура осінь. Падав дрібний дощик. Він так падав, з таким звуком, наче перлини розсипаються. світило сонечко. Коли падав дощ, переливалися від сонця смужки туману. Дощик щось мені шепотів. Він говорив мені щось сумне. Я розуміла. Він сказав мені, що осінь настала, що сумно мені, дощику. Птахи не співають, і мені, дощику, дуже сумно. Мені стало шкода дощику. Сонце заспокоювало мене. Бідний дощик! Перлини падали і падали ... Сонце зайшло і ще сумніше стало. Дощик пройшов. І я пішла додому. І дощик мені хмаринкою помахав, як рукою. Ось яка буває сумна осінь.
Звільнення - воля (при словотворенні; в корені слова). Ходити - хід (словотворення: в корені). Збоку - бік (словотворення; в корені). Шість - шостий(при словотворенні; в корені), шести(при словозміні). Відомість - веду(словотворення; в корені). Постіль - стелити(словотворення; в корені). Загін - загону (словозміна; в корені). Ліг - лежачи, лежня(словотворення; в корені). Ременя - ремінь(словозміна; в корені). Дозори - дозір(словозміна; в корені).Двірник - двору (словотворення; в корені). Поклін - поклону(словозміна; в корені). Надвечір`я - вечеря - вечоровий(словотворення; в корені). Спекти - пік(словотворення; в корені). Перешіптуватися - шепіт(словотворення; в корені). Отвір - отвору(словозміна; в корені).
Одного ясного дня, дiдусь сiяв восени пшеницю. Потiм раптом подув вiтер, почав моросити дощик i дiдусь вирiшив скорiше сховатися в свiй теплий будиночок. Але одне зернятко видув вiтер i воно опинилося зовсiм одне в грудцi землi, яке пролежало там доти, доки не прийшла весна. Пролежавши пiд землею усю сувору зиму, маленьке зернятко набралося сил, тепла та проросло. Дiдусь,вийшовши на огород здивувався. Звiдкиля ж узялося тут зернятко,яке так жваво проросло. Дiдусь дбав про це ще зовсiм маленьке зернятко. Згодом наступило тепле та сонячне лiто. За лiто маленьке зерно пiдросло та росплодилося. Так i простоявши майже все лiто великi пагони пшеницi, були скошанi дiдусем.Вiн iх перемолов та морозною зимою ласувавши смачними пирiжками дивився на пустий огород, який незабаром буде знову проросший золотистою пшеницею!
Була похмура осінь. Падав дрібний дощик. Він так падав, з таким звуком, наче перлини розсипаються. світило
сонечко. Коли падав дощ, переливалися від сонця смужки туману. Дощик щось мені шепотів. Він говорив мені щось
сумне. Я розуміла. Він сказав мені, що осінь настала, що сумно мені, дощику. Птахи не співають, і мені, дощику, дуже
сумно. Мені стало шкода дощику. Сонце заспокоювало мене. Бідний дощик! Перлини падали і падали ... Сонце зайшло
і ще сумніше стало. Дощик пройшов. І я пішла додому. І дощик мені хмаринкою помахав, як рукою. Ось яка буває
сумна осінь.