яким має бути справжній друг
Кожна людина в світі не може без підтримки. Як добре коли йдеш дорогою життя та не боїшся впасти.Трапляються такі люди що можуть зрадити та образити.
Справжній друг ніколи не зрадить, прийде на до в будь-якій ситуації, захистить, якщо треба, підтримає, коли ти сподіватимешся на його підтримку. Він буде ділитися з тобою і добрим, і поганим, буде спілкуватися з тобою, навіть якщо трапиться розлучитися дуже надовго. Часто друзі стають настільки близькими, що краще буде назвати їх побратимами, навіть братами.
Але пам’ятаймо, що друзі так само потребують нашої підтримки, як і ми їхньої. Не можна забувати про друга, ставити свої інтереси вище за його, сперечатися з другом через дурниці. Із другом слід поводитись так, як сам хотів би, щоб він поводився із тобою.
Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя. Цар ображав його гідність миршавою рудою борідкою, нікчемною постаттю і що нібито мав чин нижче за генерала
Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і лахміттям. Іде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнім смутку, аж плакать хотілось мені, сховавшись в малині з Піратом. І все одно був красивий, — стільки крилося в нього багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї, — однаково. І коли він, покинутий всіма на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі і люди вже за старця його мали, подаючи йому копійки, він і тоді був прекрасний.
З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку.