ось і настала осінь. пора, яку ще називають золотою.
довкола усе змінюється. осінь, мов художниця, розмалювала дерева в жовто-червоний колір. листя поволі опадає на землю. трава висохла, стала темно-зеленою, де-не-де коричневою. птахи відлетіли в теплі краї, не чути їхнього голосного співу. горобці злітаються на червону горобину та калину.
людям осінь принесла щедрий урожай. у садах і городах доспіли овочі і фрукти.
осінь можна назвати чарівницею.
***
чарівниця осінь усе змінює на свій лад. ось зелені листочки стали жовтими. а то й зовсім червоними. як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці.
хоч восени багато птахів летять в теплі краї, високо в небі прощально махають крильми. звеселяють нас горобчики, з лісів спішать синички, щоб люди себе знову змогли відчути помічниками пернатих друзів.
у садах наливаються соком пізні яблука на щедрий врожай. на поля виходять щасливі трударі, вони радіють цій порі.
по золотих деревах скачуть прудкі жовтогарячі білочки. вони не мають часу сумувати: грибів, горішків вдосталь, щоб зробити зимові запаси.
чарівниця осінь золотою палітрою навіює надію, бо потім знову настане весна.
(ох разашрась)
Відповідь на завдання.
Напевно,слово"щастя"кожен розуміє по-своєму.Це лежить від погляду людини на життя,її принципів,думок.Для когось,щоб бути щасливим,достатньо купити квартиру,машину або виграти в лотореї.Щож мені треба зробити,щоб бути щасливим?
Для початку самі для себе розберіться,що конкретно для вас щастя?У кожної людини тут свої поняття,критерії,мірки.У всіх людей не буває однакового щастя.Для кожного з нас воно дуже різне.Дуже важливо,щоб поруч з вами були щасливі люди.Позитивний емоційний стан завжди передається й іншим,точно так само як і негатив.Дуже важливо,що людина думає про самого себе,яким він себе вважає.Якщо він вважає себе успішним і щасливим-значить так воно і буде,а вважає себе безнадійним невдахою-так тому й бути!Так що вирішуйте самі,ким ви хочете бути в цьому житті.Для того щоб бути щасливою людиною,треба вже замислюватися над майбутнім зараз.Складіть собі план на майбутнє:все,що ви хотіли б мати,досягти,ким стати і будете щасливі.
Цілком справедливим буде твердження, що терпіння — це шлях до перемоги. «Без труда нема плода», — саме так мовить українська притча. Кожен крок, зроблений назустріч поставленій меті, кожне маленьке чи велике зусилля над собою — це сантиметр за сантиметром наближення до перемоги.
На підтвердження виправданості своєї позиції наведу такі, як на мене, переконливі аргументи. По-перше, людина, яка не має терпіння, яка бажає мати все і відразу, рідше досягає поставленої мети, адже отримання бажаного — це щоденна важка праця як над собою, так і над зовнішніми чинниками. Ця риса характеру притаманна далеко не кожному, тому не можна впевнено стверджувати, що терпіння — це єдина запорука успіху. Не єдина, проте й не остання.
По-друге, терплячі люди майже завжди отримують бажане. Вони вміють вичікувати вдалого моменту, а не спішать, куди очі бачать. Люди, яким притаманне терпіння, мають час на те, щоб проаналізувати ситуацію, яка склалась, зважити всі «за» і «проти», визначити подальший план дій, і, врешті-решт, зробити правильні висновки, та скласти подальший план дій. Імпровізація, як і терпіння, дана не кожному індивіду, а, отже, планування можна назвати важливим чинником на шляху до перемоги.
Прикладів, які наочно підтверджують запропоновані аргументи, безліч. Зупинюсь на такому літературному аналогу: головний герой урбаністичного роману Валер’яна Підмогильного «Місто», Степан Радченко, як відомо, мав чітко поставлену мету, проте на його шляху постійно повставали перешкоди. Саме терпіння та щоденна праця над собою, уміння дочекатись вдалого моменту та, можливо, інтуїція привели письменника до бажаної цілі.
Іншим прикладом може слугувати історія. Не секрет, що хрещення Русі, ініціатором якого був Володимир Великий, мало неуспішні спроби. Спершу великий князь намагався згуртувати руський народ навколо єдиного язичницького бога — Перуна, але цей крок не вдалось втілити в життя. Не втрачаючи терпіння, Володимир Великий все ж добився свого, і охрестив Київську Русь у 988 році, що дало руській державі можливість вийти на новий європейський рівень.
Підсумовуючи сказане, хотілось би наголосити: дорога лягає під ноги того, хто йде. Терплячість — важлива риса на цій нелегкій дорозі до успіху. І навіть тоді, коли весь світ стає проти тебе, пам’ятай: терпіння — одна із запорук твого успіху.