Кирило намагався старанно вчити уроки. Йому подзвонив його друг Артемко, просто побазікати. — Алло. Друже, привіт, як справи?!) - радісно сказав Артем. — Не дуже. Дістали, якщо чесно, вже ці уроки! Але ж я хочу бути відмінником. Тепер я розумію, як важко Руслану... (він відмінник) — Хха, нема чого засмучуватися. Канікули ж скоро! — Еге, скоро, аж через тиждень. — Ну то й що? Ти довше чекав, потерпи. До речі, новий рік скоро. Ти вже придумав, який подарунок хочеш? Я ні. — Я теж ні. Хоча, я хочу гіроскутер, але, нажаль, він надто дорого коштує. — Ооо... Я теж хотів би собі такий подарунок. Може, все таки попросимо маму? — Я вже просив. Марно(( — Я теж спробую попросити. — Ну попроси. — Якось потім, ми ж зараз розмовляємо. Ну добре, бувай, ти ж кажеш, що тобі уроки треба робити, не буду тобі заважати)). — Бувай!
Скласти твір про кульбаби в лузі можна так: Луг – чарівне місце для відпочинку. Він багатий різні барви: зелені, жовті, фіолетові. Виходиш на галявину і бачиш, що вона засіяна маленькими жовтими шарами. Це кульбабки. Вони радують око відвідувачам лугу вже навесні. З них можна сплести гарні віночки та пустити їх у струмочок. З плином часу кульбабки втрачають свою барвистість. Вони перетворюються на сірі та пухнасті кулі. Такі кульки легко задмухати. Тоді понесуться кульбабки з вітром по всьому лугу. Ростуть кульбаби в лузі й радують подорожніх своїми жовтими барвами.
Мого кота звати (имя). Він великий, пухнастий. Очі зелені, ввечері вони горять , мов ліхтарі, зеленим вогнем.Вiн гордо піднімає вгору пишний хвіст і нечутно ступає по підлозі м'якенькими лапками. Мій домашній улюбленець добрий і лагідний, але не дуже любить, коли смикають за вуха чи хвіст. Тоді кіт ображено повертає голову, прищулює вуха й припадає до підлоги. Може навіть дряпнути. кiт їсть усе, але найбільше полюбляє молоко. А ще він завжди з нетерпінням чекає, коли мій тато приносить з риболовлі свіжої рибки. Вiн дуже охайний. Після сніданку він довго і старанно миє мордочку , вуха, шию. Я дуже люблю свого котика.
— Алло. Друже, привіт, як справи?!) - радісно сказав Артем.
— Не дуже. Дістали, якщо чесно, вже ці уроки! Але ж я хочу бути відмінником. Тепер я розумію, як важко Руслану... (він відмінник)
— Хха, нема чого засмучуватися. Канікули ж скоро!
— Еге, скоро, аж через тиждень.
— Ну то й що? Ти довше чекав, потерпи. До речі, новий рік скоро. Ти вже придумав, який подарунок хочеш? Я ні.
— Я теж ні. Хоча, я хочу гіроскутер, але, нажаль, він надто дорого коштує.
— Ооо... Я теж хотів би собі такий подарунок. Може, все таки попросимо маму?
— Я вже просив. Марно((
— Я теж спробую попросити.
— Ну попроси.
— Якось потім, ми ж зараз розмовляємо. Ну добре, бувай, ти ж кажеш, що тобі уроки треба робити, не буду тобі заважати)).
— Бувай!