І,мабуть,над усе до загину треба віри людині в людину. Світ отой напівзабутий,здається,нині зітканим з туману. А мені,будь ласка,бубликів в’язку. Я мислю - отже існую. У калині,кажуть,живе материнська любов і мудрість. Буває,часом сліпну від краси.
ІІ. Перепишіть текст, розставляючи пропущені розділові знаки.
Рости,моя пташко,мій маковий цвіте,розвивайся,поки твоє серце не розбите . Пусти мене,мій батеньку,на гори,де ряст весняний золотом жаріє. Спи,дитятко,сном міцним. Ой,не ходи,Грицю, та на вечорниці. Васильки у полі.васильки у полі,і у тебе, мила,васильки з-під вій. Де ти бродиш,моя доле?
У зимовому лісі всі дерева нагадують фантастичні істоти. Можна уявити собі, що усипана снігом ялинка — це зачарований білий ведмідь, невеликий сніговий кущик — чарівний заєць або їжачок. А велетенський дуб в сніжному кожусі схожий на величезного страшного дракона. Якщо прогулюватися лісом, уявляючи чарівні фігури, в темний час доби, можна навіть злякатися. Здається, ніби ти потрапив у сніговий полон казкового царства. Ось на які витівки здатна чарівниця-зима!
Якщо зачепити гілку ялини, з неї так і посиплеться сніг. Дивишся вгору на ці білі фіранки й мимоволі милуєшся їх нереальним блиском. Так красиво й весело навколо! Так і підмиває перекидатися в глибоких заметах, грати в сніжки…
На гілці можна побачити птахів з яскравим оперенням: синиці та снігурі з цікавістю дивляться на лижників. Вони теж здаються незвичайно гарними на тлі білосніжних дерев. А ось білочку, хоча вони й водяться в нашому лісі, помітити не просто в її сіренькій зимовій шубці.
Отже, чарівниця-зима — гарна пора.
Объяснение:
