ЛИВАДИЙСКИЙ ДВОРЕЦ
Самое замечательное здание всего дворцового комплекса в Ливадии - это Белый дворец, построенный в стиле раннего Возрождения. Белый дворец стоит на фундаменте из серого мраморовидного известняка, а основным архитектурным мотивом для его возведения послужило зодчество Флоренции. Из итальянской архитектуры было заимствовано и оформление внутреннего двора и центрального входа. Однако не весь дворец построен в стиле итальянского Возрождения: автор проекта Николай Краснов соединил (или по-своему переработал) элементы нескольких архитектурных стилей.
Удивительной частью ливадийского дворцового комплекса является итальянский дворик - прекраснейший уголок всего ансамбля. Со всех четырех сторон он окружен полуциркульными арками, опирающимися на колонны дорического* ордера. От капителей** колоны идут выступы, и в результате получается тенистая лоджия. Строгие пропорции, четкий ритм арок и колонн, легкая балюстрада*** над арками, четкие прямоугольные окна второго этажа, дорожки к фонтанчику, вечнозеленые растения - все это навевает покой и гармонию. Завершают убранство флорентийские фонари, решетки окон и особенно металлические кованые ворота работы уральских мастеров, которая исключительной тонкостью своего исполнения вызывает неизменное восхищение всех посетителей.
Предметом особой заботы Краснова был антиквариат. При оформлении дворцового парка реставрировались и заново украшались греческие и турецкие беседки, восстанавливались старинные фонтаны и вазы. Архитектор сам в поисках древностей выезжал в Италию, посылал за ними своих Он сохранил упоминавшийся выше фонтан с нимфой. Над лестницей высокого крыльца нависла химера - копия химеры собора Парижской Богоматери, олицетворяющей собой доброго духа, охраняющего дом (По Н. Ионину).
Переклад українською: ЛІВАДІЙСЬКИЙ ПАЛАЦ
Найчудовіша будівля всього палацового комплексу в Лівадії - це Білий палац, побудований в стилі раннього Відродження. Білий палац стоїть на фундаменті з сірого мармуроподібного вапняку, а основним архітектурним мотивом для його зведення стала архітектура Флоренції. З італійської архітектури було запозичене і оформлення внутрішнього двору і центрального входу. Однак не весь палац побудований в стилі італійського Відродження: автор проекту Микола Краснов з'єднав (або по-своєму переробив) елементи кількох архітектурних стилів.
Дивною частиною Лівадійського палацового комплексу є італійський дворик - найпрекрасніший куточок всього ансамблю. З усіх чотирьох сторін він оточений напівциркульними арками, що спираються на колони доричного ордера. Від капітелей колони йдуть виступи, і в результаті виходить тіниста лоджія. Строгі пропорції, чіткий ритм арок і колон, легка балюстрада над арками, чіткі прямокутні вікна другого поверху, доріжки до фонтанчика, вічнозелені рослини - все це навіває спокій і гармонію. Завершують оздоблення флорентійські ліхтарі, решітки вікон і особливо металеві ковані ворота роботи уральських майстрів, яка винятковою тонкістю свого виконання викликає незмінне захоплення всіх відвідувачів.
Предметом особливої турботи Краснова був антикваріат. При оформленні палацового парку реставрувалися і заново прикрашалися грецькі і турецькі альтанки, відновлювалися старовинні фонтани і вази. Архітектор сам в пошуках старожитностей виїжджав до Італії, посилав за ними своїх помічників. Він зберіг згадуваний вище фонтан з німфою. Над сходами високого ганку нависла химера - копія химери собору Паризької Богоматері, яка уособлювала собою доброго духа, який охороняє будинок (За Н. Іоніним).
Ні для нікого не секрет, що кожна людина унікальна по-своєму. Але всіх людей об'єднує одне: всі ми володіємо власною думкою, унікальним характером і набором якостей, які і формують нашу особистість з самого раннього віку. В людині елегантно вважаються як темні, так і світлі сторони його індивідуальності. Але також трапляються і такі особливості характеру, які важко відрізнити, в силу того, що вони дуже схожі один на одного, або одне випливає з іншого. Прикладом такого явища служить гордість і гординя. Ці два поняття є невід'ємною складовою нашого життя, але лише з однією різницею. Гордість — це добре, а гординя — це погано.
І тому, дуже важливо знайти ту грань між чорним і білим, між добре і погано. Бо гордий людина з легкістю може перетворитися на особистість зарозумілу і зарозуміло. Тим самим відштовхуючи від себе людей і роблять їх життя нестерпним.
Але для початку варто більш детально зрозуміти, що ж насправді являють собою ці два схожих, на перший погляд, поняття, і таких різних за своїм змістом.
Гордість — це одне з людських якостей, яке означає адекватну оцінку власної гідності. Люди дотримуються моральні рамки, правила етикету і тим самим вони зберігають свою гордість перед обличчям інших. В людині з дитинства батьки прищеплюють любов до Батьківщини, гордість за свою країну або держава. Гордість — це правила поведінки, прищеплені моральними рамками і поняттями.
Гординя ж у свою чергу, це негативне якість. Це марнославство, зарозумілість, зарозумілість, зайва амбітність і педантичне ставлення до людей. Всі ці якості і є гординя. Але найпарадоксальніше, що погане це частина хорошого. А саме гординя — це якийсь концентрат гордості. Людина страждає завищеною самооцінкою, стравивший себе вище всіх, хто чуже гідність до перебільшення своєї значущості, жертва гордині, що як сніг упала на його голову.
Тому дуже важливо залишатися гордою особистістю, але при цьому бути гуманним до людських пороків і недоліками, щоб не захворіти хворобою, під назвою гординя.