На зупинці зустрілись два товариш: - Привіт - Привіт. - Як справи? - Нормально, а в тебе як? - В мене чудовий настрій. Я вже знаю як проведу Новий Рік і свято Святого Миколая. - І як ти збираєшся їх проводити? - Ввечері 31 грудня я буду щедрувати, потім за столом з сім'єю буду дивитися телевізор і Новорічні телепередачі. Далі з друзями піду на вулицю і буду грати з ними деякий час. На святого Миколая я дочекаюся ранка і подарунка під подушкою. Хоча я і знаю що це все батьки, але все одно це приємно. На різдво я поїду до своєї бабусі. - Це дуже цікаво. Гаразд бувай ось мій автобус. - Щасти. Весело провести зимні свята.
Якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко Бердянськ. Взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. Влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. Та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження. Частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається між людей. Там знаходяться промислові підприємства та житлові квартали. Проте найкраще, що є в тому районі – це вид, що відкривається перед очима. З Гори увесь Бердянськ лежить перед тобою як на долоні – будинки та дороги, головна алея, що веде до пляжу, Набережна. Прямо від місця, де я стояв, від оглядової площадки, широка вулиця, що починалася це зі сходів спуску з Гори, пролягала крізь центр міста і доходила аж до моря. Море – це те, що вражає найбільше, навіть зимою. Безкрайній простів, що впирається лише у горизонт, зліва направо, скільки сягає погляд,. Таке свіже прозоре повітря, така воля для очей! Того дня море якраз почало відтаювати, звільнятися з крижаного полону.
