Людина — істота соціальна, тому її основна потреба — спілкування, яке часто переростає в дружбу. Що таке дружба? Це безкорисливе почуття, що допомагає людям вижити в нашому світі, повному приємних і неприємних моментів.
Спілкуючись з багатьма людьми, часто замислюєшся: а чи є вони друзями та хто такий друг? Як правило, дружба не народжується раптом. Для того щоб по-справжньому потоваришувати, потрібно пережити разом безліч ситуацій, у яких проявляється характер і вміння виручити один одного. Справжня дружба вимагає відданості, а іноді навіть самопожертви.
Відповідь:
Чому потрібно творити добро? В нашому жорстокому світі сьогодні багатьом не вистачає доброти та тепла від близьких людей. Шалений темп життя вимушує людей пристосовуватись до реалій буденності. Ми не завжди замислюємося що поряд знаходяться люди, котрим необхідна наша підтримка та любов.
З раннього дитинства наші батьки розповідають нам казки, де добро завжди перемагає зло. Адже творити добрі справи набагато приємніше ніж завдавати шкоди іншим. В чому ж можуть проявлятися добрі справи і навіщо деякі люди творять добро?
Вважається, що добро завжди віддається сторицею і приносить душевну рівновагу. Деякі вважають що добрі справи необхідно робити тільки для тих хто зможе це оцінити. Але насправді робити це потрібно просто так, не чекаючи винагороди та похвали. Потрібно діяти так як хочеш щоб поводились з тобою. І ще добрі справи збільшують успішність людини. Тому що таким чином кожен може підняти свою самооцінку. Дехто робить добрі справи для того щоб стати необхідним людям.
Головне, щоб добро робилося не тому що це комусь потрібно, а просто від душі. Неможливо заставити людину турбуватися безкорисно про стареньку бабусю, яка не може дати собі раду самостійно.
Добрі справи - це не лише прояв турботи про близьких, це може бути до взагалі незнайомим людям. Є безліч прикладів, коли цілком сторонні люди збирали кошти на лікування важко хворих дітей та дорослих. Рідні цих хворих навіть не знали хто це зробив. Це справді гарні добрі справи, які заслуговують пошани.
Є також люди, які допомагають діткам, які не мають батьків та проживають у дитячих будинках. Такі діти особливо потребують людського добра та тепла. Ті хто допомагає дитячим будинкам та дітям, що там проживають заслуговують особливої вшанування.
Зараз також дуже розвинене волонтерство. Це теж добрі справи для людей, які потребують підтримки та до Чим більше в нашому світі добра, тим менше буде зла. У всьому світі має бути рівновага між добром та злом. Під час військових дій, стихійних явищ, техногенних катастроф у людей особливо загострюється відчуття відповідальності та потреба творити добро. Потрібно з раннього дитинства вчити дітей робити добрі справи. Це до вирости їм справжніми, щирими людьми, які зможуть зрозуміти чужий біль та страждання. Є безліч в виховати у дітей відчуття відповідальності за близьких та рідних. Це також добра справа, яка заслуговує поваги.
Пояснення:
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм до у цьому.