Кілька років тому батько приніс додому щось маленьке, і потужне, це кошеня. Подивитися на нового члена сім'ї поспішили бабуся, матуся, молодша сестра. Всі вони почали клопотати про створення умов для цього переляканого живої істоти. Бабуся пожертвувала під підстилку свою маленьку подушечку, мати налила в блюдце молока, сестричка почала підбирати іграшки для кошеняти. Всім була робота. Згодом Васька (так назвали ми кота) вже гордо походжав по кімнаті, знайомлячись з новим житлом. Його сіре хутро з темними смужками на спині і на кінчиках вух переливалося в світлі лампи. Зелені круглі очі з подивом зупинялися на тому чи іншому предметі. І до всього треба було торкнутися кошеняті лапкою з гострими кігтями. Батько з посмішкою кинув на адресу тварин: «Нащадок нубійського кота». Виявляється, що в старовинному Єгипті кішки користувалася неабияким пошаною. П'ять тисяч років тому єгипетські фараони вивозили з Нубії - однієї з найдавніших країн Африки - котів. Поступово цих тварин стали обожнювати. За образу котів навіть могли стратити людину. З Єгипту нубійський кіт потрапив в Південно-Східну Азію, Південну Європу, Індію. Зустрівшись тут з лісовим диким котом, нубійський дав потомство, яке стало предками всіх сучасних свійських котів. Васька став уже дорослим. Він відчуває нашу любов і доброту, даруючи радість спілкування.
.Ні, весь я не умру - душа в заповітній ліріМій прах переживе і тління втече -І славен буду я , аж поки в підмісячному світіЖивий буде хоч один поет . Слух про мене піде по всій Русі великій ,І назве мене всяк сущий в ній мова,І гордий внук слов'ян , і фінн , і нині дикоїТунгус , і друг степів калмик . І довго буду тим люб'язний я народу ,Що почуття добрі я лірою будив ,Що в мій жорстокий вік прославив я свободуІ милість до переможених закликав. Веленью божу, про муза , будь слухняна ;Образи не боячись , не вимагаючи вінця ,Хвалу і наклеп приемли байдужеІ не оспорівать дурня
