Багато століть тому, людина цілком залежала від природи. Вона була безпорадною перед сильною зливою, пожежами лісів, виверженнями вулканів…
Але вона жила в єдності з природою. Вона була вдячною за їжу, що давав оточуючий світ, та за придатні умови для існування. Людина була чутливіша для природних ритмів, адже їй це допомагало вижити та пристосуватися до можливих природних змін.
Сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі. Ми починаємо вірити в ілюзію, що нібито ми самі по собі, окремо від неї, що ми підкорили її, поставили собі на службу. Цьому здебільшого сприяє технічний прогрес. Ми навчилися створювати геніальні механізми, модифікувати їжу з незрозуміло чого, ми влізли навіть у ДНК людини та програмуємо її генетичний код, ми навчилися створювати дітей «під заказ» - з пробірки. Та чи це дає нам привід для гордості?
Насправді ми залишилися на рівні доісторичних людей, з однією різницею, що майже остаточно втратили зв'язок з природою. Ми також безпорадні перед обличчям стихійних лих. Проти цунамі, потужних землетрусів або торнадо безсилі усі наші наукові розробки. Ми в змозі лише приблизно передбачити час катастрофи, але не знешкодити її. Вулкани, що вивергаються й сьогодні,і також не питають для цього дозволу. А ми тільки й встигаємо евакуювати наступну порцію жителів небезпечних регіонів.
Можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до Землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. Ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. Ми маємо шанувати її, берегти та любити. Можливо тоді, і самі нарешті зможемо еволюціонувати як вид.
- Здрастуйте , Наталя Микитівна !- Здрастуй , Яночка! Чим можу до Я хочу здати книжки , які прочитала . Вони мені більше не потрібні.- Так , подивимося , що тут у нас ... Ага , Іван Тургенєв , " Записки мисливця" ... А друга книга ?- Ось , візьміть . Це книжка оповідань Салтикова - Щедріна. Нам їх за шкільною програмою задавали читати. А " Записки мисливця" я взяла сама.- І як , сподобалося тобі ?- Мені дуже приємно читати Тургенєва. Таке відчуття , ніби чуєш голос письменника , і він сам тобі читає вголос. Ось як добре написано. А другий автор мені не сподобався. У нього манера така ... їдка , чи що.- Яна , ти хочеш взяти ще якусь книжку ?- Так, трохи не забула ! У Вас є "Цікава біологія для дітей" ?- Є, звичайно . Ось вона. Автор -упорядник Л. Мохіні . Тобі цей автор потрібен ?- А мені автор не важлива. Мені головне , щоб цікаво розповідали ! Я беру цю книжку.- Добре , записуємо . Ти пам'ятаєш , що повинна нам ще одну книжку ?- Так , пам'ятаю , " Географію світу " . Але вона мені поки потрібна. Ми проходимо зараз на уроках різні цікаві теми , і вони як раз є в цій книжці. Я навіть доповідь готую на наступний урок.- Добре , Яночка! До побачення , приходь ще!- Звичайно , обов'язково прийду ! До побачення , Наталя Микитівна !
Діалог на тему "Знайомство з видатним сучасником" пропоную скласти так:(видатний сучасник - українська письменниця та урядовиць Марія Матіос) - Доброго дня, Марію Василівно! Мене звати Оксана. Я учениця 7 класу. Я дуже радію знайомству з Вами! - Доброго дня, Оксано! Взаємно. - Марію Василівно, мені дуже імпонують Ваші твори. - Дякую, мені приємно. Можна дізнатись, який саме твір Вам сподобався найбільше? - Так, звичайно. Це «Солодка Даруся» і збірка «Нація». - А чим саме вони вам прийшлися до смаку? - Мені здається, що у Ваших творах є щось особливе. Це і мова, і манера письма. Кожен з творів вражає своєю душевністю та унікальністю. - Мені дуже приємно, що молоде покоління цікавиться моєю творчістю. - А Ви плануєте видавати щось нове? - Так, звичайно. Але назву нової книжки я поки що тримаю у секреті. - Тоді я слідкуватиму за анонсами. Дякую Вам за цікаву розмову та бажаю творчого натхнення! - І Вам дякую! На все добре!
Багато століть тому, людина цілком залежала від природи. Вона була безпорадною перед сильною зливою, пожежами лісів, виверженнями вулканів…
Але вона жила в єдності з природою. Вона була вдячною за їжу, що давав оточуючий світ, та за придатні умови для існування. Людина була чутливіша для природних ритмів, адже їй це допомагало вижити та пристосуватися до можливих природних змін.
Сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі. Ми починаємо вірити в ілюзію, що нібито ми самі по собі, окремо від неї, що ми підкорили її, поставили собі на службу. Цьому здебільшого сприяє технічний прогрес. Ми навчилися створювати геніальні механізми, модифікувати їжу з незрозуміло чого, ми влізли навіть у ДНК людини та програмуємо її генетичний код, ми навчилися створювати дітей «під заказ» - з пробірки. Та чи це дає нам привід для гордості?
Насправді ми залишилися на рівні доісторичних людей, з однією різницею, що майже остаточно втратили зв'язок з природою. Ми також безпорадні перед обличчям стихійних лих. Проти цунамі, потужних землетрусів або торнадо безсилі усі наші наукові розробки. Ми в змозі лише приблизно передбачити час катастрофи, але не знешкодити її. Вулкани, що вивергаються й сьогодні,і також не питають для цього дозволу. А ми тільки й встигаємо евакуювати наступну порцію жителів небезпечних регіонів.
Можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до Землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. Ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. Ми маємо шанувати її, берегти та любити. Можливо тоді, і самі нарешті зможемо еволюціонувати як вид.