Однією з найкрасивіших мов у світі є українська. Існує думка, що за своєю мелодійністю, милозвучністю вона поступається лише італійській. Можливо, з цим доречно було б посперечатися, та річ не в тому. Особисто я щиро пишаюся життєздатністю нашої рідної мови, що пройшла через віки крізь численні випробування, але збереглася у всій своїй красі та багатогранності.
Протягом багатьох сторіч існування української нації чимало ворогів намагалися позбавити народ не тільки волі, але й знищити його власну мову, культуру, традиції. Руйнувалися храми, пам'ятки архітектури, знищувалися рукописи, але мова жила. З покоління в покоління передавалися твори народного епосу — билини, сказання, балади, пісні, в яких відтворилося історичне минуле .українського народу, його героїчна боротьба проти поневолювачів. Кілька разів переживала українська культура, а разом і мова періоди занепаду і відродження. Неабиякий внесок у прогресивні процеси розквіту мовної культури нашої країни зробили великі письменники і поети ХІХ-ХХ сторіч — Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Марко Вовчок, Михайло Стельмах та багато інших літераторів і митців минулого та сучасності. Вустами Лесі Українки наче стверджує наша рідна мова: «Ні, я жива! Я вічно буду жити!».
Безперечно, без своєї мови не може існувати нація. Це питання набуло особливої актуальності в наш час, коли Україна обрала шлях незалежності. Адже мова — це сила яка об'єднує людей в їхніх прагненнях і спогадах, у спільному створенні нового суспільства.
Поки що, на жаль, чисту літературну українську мову можна здебільшого почути з екранів телевізорів, по радіомовленню. Очевидно, не всі з нас ще усвідомлюють, що народ, який поважає себе, має шанувати свою мову, прагнути її вдосконалення і поширення. А без поваги до себе, як відомо, годі чекати відповідного ставлення від інших.
Я вважаю, що молодь, не сприймаючи життєвий дослід старшого покоління, чинить велику помилку, а потім шкодує про це. Мрія кожних батьків - це виховати свою дитину в любові й добробуті. Порадами вони намагаються захистити свою кровинку від необдуманих вчинків і, спричиненої ними, небезпеки. Але чим доросліше стає дитина, тим менше уваги вона звертає на поради батьків. Постає питання: до яких наслідків може призвести така поведінка? І чи завжди потрібно слухати поради батьків?
Відповідь я пропоную знайти на сторінках роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні". Мати Чіпки Варинеченка - Мотря - бажала сину кращої долі, а він, потрапляючи під вплив жорстокого оточення, забуває про материнську любов і стає на шлях духовної деградації й злочину. Але навіть в такій ситуації, Мотря ще має надію повернути сина на істинний шлях, вона не відвертається від нього, а всіляко допомагає, за що потім отримую "винагороду" - Чіпка виганяє її з дому. Чи не знаходите ви причину такого нещастя у відношенні сина до матері? Будь Чіпка розумніший, навіть такі обставини, як жорстоке оточення і суцільна несправедливість, не змогли б зломати дух людини.
Ще, я вважаю доречним, навести приклад з власного досвіду. Був такий період мого життя, коли я потрапив під вплив сучасних журналів і телівізійних передач, які нав"язували кожному власні думки. Тоді я не розумів, того аспекту, що не в моїх інтересах слідувати цим порожнім словам, які створюються лише для ввигоди підприємців. Нажаль, я слухав їх дуже уважно і закривав вуха, коли мені починали щось радити мої батьки. Я дуже шкодую про це. Я мав багато марних клопотів, що інколи породжували погані наслідки. Я радий, що все-таки мої друзі відкрили мені очі. Я почав прислухатися до слів батьків і зрозуміла, що це і є та єдина істина, яка є вказівником на життєвій дорозі. Зараз я впевнений, що у майбутньому не припущусь подібних помилок.
Отже, батьки - це наближчі люди, для кожної людини. Вони дарують нам часинку свого досвіду і наша вдячність повинна бути безмежною. Таким чином, прислуховуючись до порад і користуючись ними на життєвому шляху, ми полегшуємо життя собі і знімаємо важкий тягар турбот і переживать з душі батьківⒶ.
