Я вважаю,що в кожної людини має бути сенс життя. Це має бути те, заради чого ми живемо, дихаємо і робимо різні вчинки, як хороші, так і не завжди позитивні. У кожної людини є особиста думка про сенс життя. Кожна людина по-своєму унікальна і індивідуальна. Немає однакових людей – є хіба тільки схожі. Саме тому навіть у друзів – рідко збігаються думки про сенс в цілях і житті.
Для кожної людини сенс життя різний. Для когось сенс життя полягає в тому,щоб мати сім’ю, виховувати дітей, радіти тому, що ти маєш і цінуєш. Але у когось зовсім різні погляди на цінність: освіта, робота,гроші. А хтось взагалі не бачить сенсу в тому, що має. Іноді, сенс полягає в тому, що людина хоче бути здоровою і щасливою. Це для неї найбільша цінність. Невипадково у народі є чимало приказок і прислів’їв : « Найбільше багатство – здоров’я», « Хто про здоров’я дбає,тому і Бог допомагає». Проте інколи складається враження, що люди, тільки захворівши, розуміють,що позбавлені чогось надзвичайно важливого в житті. Особливо молодь,яка марнує своє життя , уживаючи наркотики,алкоголь і ще багато чого негативного. Я вважаю, що потрібно жити і радіти своєму життю – адже як чудово жити, не знаючи болю, не бути інвалідом, бути задоволеним і вдячним за те, що бодай живий, і маєш дах над головою, що здоровий і повноцінний. Життя – завжди буде віддзеркаленням того, як ми її сприймаємо всередині себе.
Отже, можна стверджувати,що людина має слідувати за покликом своєї мрії,гідної мети в житті і ніколи її не зрікатися. Кожна людина може стати успішною, якщо захоче і розвине в собі необхідні якост потрібно вірити у свої можливості.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение:
У нашому місті, замість троянд, при школі посадили півонії.
Всі покинули зал, окрім журналістів.