Михайлик звичайний хлопчик із двора, але його особливість в тому, що він чує, наче йому на вухо ведмідь наступив. Коли мама кличе його додому, він не чує і далі собі бігає.
Колись мама читала книгу, а Михайлик сидів поруч. Раптом мама ла: "Тридцять шість." Михайлик каже:"Що тридцять шість? Я все чую." А мама не розгубилась:"Ти, Михайлику, мене зараз прекрасно чуєш, а коли я тебе з вікна кличу, то ти нічого не чуєш! Питання: чому?" Михайлик:" Ой, мамо, щось не почув, що ти говориш."
Ось така розмова.
Напр.:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш? (Тарас Шевченко, "Розрита могила")
Анафора - словосполучення "За що", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків.
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати. (Тарас Шевченко, "Іван Підкова")
Анафора - словосполучення "Було колись", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків.
Повніша інформація - в Інтернеті.
2. Епіфора (грец. epiphor; — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі (Вікіпедія).
Напр.:
«...Вернітеся!» — «Не вернуться! —
Заграло, сказало
Синє море. — Не вернуться,
Навіки пропали!» (Тарас Шевченко, "До Основ'яненка")
Епіфора - повторення ВКІНЦІ рядків словосполучення "Не вернуться".
Її душили, а вона живе!
Її палили, а вона живе! ("Україна")
Епіфора - повторення ВКІНЦІ рядків словосполучення "а вона живе".
Повніша інформація - в Інтернеті.
А дальше - ... те, що не знайдете в і-неті.