З найдавніших часів людин замислюється над тим, що ж таке істина, та і є чи вона взагалі? Навіщо людині дані життя й у чому її зміст? Це вічні питання філософії. Деякі люди вважають, що істина – у знанні, інші – у вірі. Є ті, хто затверджує, що істина – у почуттях людей. І кожний з них буде по-своєму прав Немає чіткого визначення, що таке істина Кожна людина по- своєму трансформує це досить абстрактне поняття. Завжди, за всіх часів Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 люди шукали істину в складних і піднесених речах. На цьому тлі особливо вражає простота, з якого це поняття розкривається в Булгакова. Бесіда Иешуа з Понтієм Пілатом дає дуже просту відповідь на таке складне питання На питання прокуратора “Що таке істина?” Иешуа говорить: “Істина насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно, що ти легкодухо помышляешь про смерть. …Ти не можеш навіть і думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний”. От вона, істина Иешуа не шукає її у високих словах і почуттях, а бачить її в прості й, на перший погляд, повсякденних речах. Для нього просто необхідно жити щирим життям, це єдино можливе для нього стан Створюючи цей образ, Булгаков показав, що й добро, і милосердя, і любов до людей є наслідком щирого життя, наслідком чесності з іншими й із самим собою. У сцені розмови Иешуа з Понтієм Пілатом відбувається зіткнення двох істин: позачасової, вічної істини Иешуа й “ершалаимской” істини Пілата Прокуратор намагається підштовхнути арештанта до неправди, не розуміючи його переконань: “Відповідай! Говорив?.. Або… не… говорив?”. Лише на мить він, здавалося б, осягає вічну істину Иешуа, але виганяє неї, як бачення. Пиляють не приймає неї, а тому й не проявляє милосердя до свого бранця Помилкове життя, не приемлющая істину, “у всій вроді” представлені жителями Москви. Вони брешуть, ніколи не виявляють свої щирі почуття. Тільки два чоловіки у всьому місті не бояться протиставити загальній брехні навколишню свою власну чесність – Маргарита й Іван Бездомний. Останній зумів не тільки визнати жахливими власні вірші, але й відмовитися, назавжди відмовитися від їхнього написання. Обоє ці героя, однак, не витримують “бою” з помилковим життям
Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. «Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак Алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.» Тоді Алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. А коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари до перенести її в безпечне місце. Потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. Грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра. Грек був сумний, і лише ввечері разом з Алі пришов до кавярні. Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. На другий день, щоб не гаяти часу, він наказав Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу. Кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. «Причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими городами. Тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.» Мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. У Мемета була дружина Фатма, яку Алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом. «Вона спинила очі на Алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» «Алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.»
