Недавно разом з дорослими ми побували в лісі. Була вже пізня весна, і дерева й галявини вкрилися яскравою зеленню. Батько з мамою й ми із братом хотіли знайти для відпочинку більшу галявину. Оскільки ліс перебуває поруч (його можна бачити з балкона нашої квартири), те нам він здавався дуже чистим і гарним. Ми відправилися в піднятому настрої до зеленої стіни лісу. Повітря в лісі чистий, ароматний. А от знайти місце, що було б так же чистим, виявилося дуже важко. Усюди валялися целофанові пакети, пакетики від сухариків, порожні пляшки. Одну невелику галявинку ми все-таки розчистили й там розважалися аж до вечора
Коли вже поверталися додому, те вели розмова про те, що потрібно частіше приходити сюди на відпочинок. І от чому. Кожний з нас зібрав по пакеті сміття й відніс його до найближчого сміттєвого бака. За нами гало багато людей. І я сподіваюся, що наш приклад підкаже многим, як скоріше можна очистити ліс. Починати треба, насамперед, з виховання самих себе
А на наступному тижні ми із задоволенням гали, що як багато відпочивають, вертаючись із відпочинку додому, несли пакети зі сміттям, зібраним в лісі
Продовжувачі славних традицій. У нашій школі є гурток народних промислів. Хлопчики, які навчаються там, прагнуть опанувати кращі традиції мистецтва нашого народу. Ще здавна українські вироби з дерева цінувалися у всьому світі. Особливим попитом завжди користувались скрині та скриньки, посуд, декоративні тарілки та інше. Народні майстри вміли у своїх витворах відобразити чарівну неповторність української культури. Отже, і хлопці вивчають спеціальну літературу, розглядають зображення чудових зразків різьблення по дереву. А потім вони намагаються створити щось своє, неповторне, і цим зробити хоч маленький внесок у скарбничку рідної культури. Чимало робіт юні майстри подарували малюкам із сусіднього дитячого садочка. Маленькі дітки отримують подаруночки і теж мріють швидше підрости і піти до гуртка. Корисну справу роблять юні майстри.
Вони вчаться шанувати рідну культуру і навчають малечу шанобливо до неї ставитися. Тільки за такого ставлення до народних надбань наш рідний дім, наша країна може розквітнути.
Посередині довгий ясеновий стіл з ногами, що нагадують арфу. Стіл має величезну шухляду, а в ній усякі папери. Батько їх часом перечитує, потім думає над ними. Кругом стола кілька крісел із вигнутими плечима. Вони жалісно скриплять, коли сідає на котресь огрядна хлопцева тітка.
Під столом килим, бабусею тканий. Мама нарікає на тих, хто ступає по ньому заболоченими ногами. Це ж пам’ятка!
Між піччю і дверима до спальні високий фотель. Хлопець на нього не сідає, боїться. Якось сів, і той так високо ним підкинув, що малий ледве не впав. Цей фотель сердитий. На кого? Хто зна…
Під вікном вазонки з квітами. Мама дбає про цю красу, а кішка Мурка мандрує серед неї і пасеться. Кажуть, що вона так лікується.
Над чорною канапою у бронзових рамках з віночками висять фотографії славних людей. Тато вміє цікаво про них розказувати. І сам зовні схожий на того, що його звуть Шекспіром. Лиш бракує таких самих бороди та вусів. Тато сміється й каже, що Шекспір – не борода й вуса, а ті дві великі книжки, що їх він читає, як молитовник. Найбільше хлопчина любить дивитися на портрет діда. Знає про нього багато доброго.
Крізь вікно відблиски від сонця падають на портрет золотими зайчиками. Дідо ожив. Усміхається і дивиться на внука. Направду дивиться. Чути крик хлопця:
- Мамо! Дідо дивився на мене і сміявся!