Триумфальная арка (Арка Победы) была построена в 1840 г. После того, как в центре города Кишинева в 1836 г. был освящен кафедральный собор Рождества Христова и построена колокольня собора, было решено отлить из трофейных турецких пушек колокола для колокольни. Однако самый большой 400-пудовый колокол не по размерам в проемы окон звонницы. Тогда решено было построить особое здание для колокола в виде Триумфальной арки в честь побед русского оружия над Турцией. Тогда же специально для Арки в Австрии были куплены городские часы, которые по сей день украшают город.
Арка стала одним из символов Кишинева. В советское время ее стены украшали мраморные доски с именами молдаван-героев СССР и Приказом Верховного главнокомандующего об освобождении Кишинева в 1944 г. (на русском и молдавском языках).
Арка Победы представляет собой квадратное в плане архитектурное сооружение высотой 13 метров, разделенное на два яруса. Нижний ярус имеет сквозные прямоугольные проёмы в двух направлениях и 4 пилона с коринфскими колоннами на пьедесталах, сложно декорированным фризом и развитым карнизом. Верхний аттиковый ярус обработан лопатками и завершён карнизом.
Ліричний герой – це суб'єкт ліричного твору, персонаж лірики. Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне - про людство , бо в його натурі лежить все, чим живе людство. Таким був і ліричний герой Франческо Петрарки – ніби уособленням самого поета, до безтями закоханого у Лауру чоловіка.
Єдність "Канцоньєре" забезпечує єдність особистості ліричного героя, людини епохи Відродження, гуманіста. Хоча кожен твір, який увійшов у «Книгу пісень» цінний сам по собі, проте, він - частина цілої книги - ліричного щоденника її героя, людини нової епохи, чия людяність знаходиться і розвивається завдяки любові. Саме тому в «Канцоньере» входять твори, присвячені гострим політичним питанням сучасності. Ці події ліричний герой передає і оцінює з гуманістичних позицій. В любові до Лаури укладена вся краса, вся досконалість і вся суперечливість світу, саме ця любов відкриває ліричному героєві світ.
Головний герой «Канцоньере» - об'єктивний образ сучасника-гуманіста, наділеного новим баченням життя з тими протиріччями, які були притаманні епосі Треченто. Ліричний герой «Книги Пісень» усвідомлює суєтність земних радощів і при цьому не менш чітко усвідомлює марність своїх спроб повністю від цих радощів відмовитися і обрати шлях, що веде до порятунку на небесах.
В автобіографічній книзі прози «Моя таємниця» суперечка між Франциском і Августином про марність земного кохання закінчується таким підсумком: Франциск говорить, що не може приборкати своє бажання, а Августин відповідає: «Але, нехай буде так, раз не може бути інакше».
Серед прочитаних мною книг найулюбленішою я б назвала роман "Тигролови"Івана Багряного. Цей твір захопив мене ,перш за все,загостреністю сюжетної лінії. Події в ньому розгортаються динамічно і тримають у напрузі читача. Також цікавими і пізнавальними є зображував в романі історичні події,пов'язані з вигнанням українців з рідних земель,тобто з репресіями. Читаючи цей роман,я сама ніби переносилася до тайги,ле переживала поряд з головним героєм.Ну і,звичайно ж, не залишила мене байдужою любовна сюжетна лінія роману. Раджу усім,хто цікавиться історією України і при цьому хоче прочитати захопливий твір, роман І Багряного "Тигролови".