Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишуться зи: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.
Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (-їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: історик, медик, фізик, але: механік, прозаїк, хімік.
2. Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и: вариво, добриво, куриво, мливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці).
3. У суфіксах -альник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишеться ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник; відповідальність, геніальність.
4. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.
5. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, ?ець(-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими приголосними пишуться з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень; мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.
6. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишуться з двома буквами н.
• Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобовиння, гарбузиння, картоплиння, павутиння; але: каміння, коріння, насіння.
• Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горіти — горіння, носити — носіння, ходити — ходіння.
• Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гуляти — гуляння, зростати — зростання, сприяти — сприяння.
• Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: звернення, напруження, піднесення, удосконалення, вивчення, запровадження.
7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від слів із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаються суфікси з е(є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко; яєчко.
8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о,а) [-єньк(о)]; суфікс -енк(о) [?єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка — в загальних назвах: безбатченко, коваленко; суфікс -еньк(о,а) [-єньк(о)] вживається для творення пестливих назв: батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька.
9. В іменниках чоловічого роду після приголосних вживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: вершок, гайок, кийок, кілок, лужок, стручок; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишеться ь: деньок, пеньок.
10. За до суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], ?ищ(е) [-їщ(е)] утворюються слова переважно зі зневажливим або збільшувальним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного — ї: убоїще, страховисько, бабисько, дівчисько, хлопчисько; вогнище, побоїще, становище, селище, згарище.
11. При творенні чоловічих імен по батькові вживається тільки суфікс -ович: Васильович, Дорошович, Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович.
• При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), від імен на -й — -ївна: Борисівна, Василівна; Гордіївна, Сергіївна, Юріївна, Валеріївна.
• Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кузьмич (іКузьмович), Кузьмівна; Лукич, Луківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савич (і Савович), Савівна; Хоми (і Хомович), Хомівна; Якович, Яківна.
Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін – Антонівна, Антонович; Федір — Федорівна, Федорович.
12. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживається суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голівка, долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка.
• У деяких іменниках вживається суфікс ?овк(а): головка (капусти), духовка, замальовка, підготовка.
13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм, але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм.
• Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.
В ці слова кожна людина вкладає свій смисл. Хтось уявляє собі сільську хату в степу, або горах, хтось — дім у місті. Але для всіх нас слова «рідний дім» пов’язані з теплом матусиних рук, світлом її ласкавих очей, з суворим, але справедливим батьком. Із запахами, які притаманні тільки рідній оселі, де пройшло твоє дитинство. Кожна людина має свій рідний дім, де її завжди люблять, чекають, зрозуміють і пробачать. Навіть якщо вже немає батьків і тої оселі, де ти виріс, вона завжди є у твоєму серці, у твоїх спогадах. І якщо людина зростала в любові, дім для неї дійсно був рідним, то і сама, коли виросте, створить такий же дім для своїх дітей. Поняття «рідний дім» може означати також рідний край, батьківщину. Якщо я, наприклад, народився на Донеччині і перебуваю далеко, то весь Донбас, кожна звісточка звідти, навіть номер «Вечірнього Донецька», здаються рідними. Для всіх українців Україна — рідний дім. А якщо брати ще ширше — всі ми земляни і Земля — наш рідний дім.
Я люблю своє місто, свою Батьківщину — мій рідний дім. І хочу, щоб вони були найкращими. А сам я буду робити все можливе, щоб над моїм рідним домом було мирне небо, щоб він був чистим, затишним. Щоб усім його громадянам жилося добре.
У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол. Ці словах Козьми Пруткова образно визначають роль дружби в людських стосунках
У первісному суспільстві була принципово непорушною, а права та обов’язки друзів мали суворо відповідати традиції. Пізніше дружба базується на спільності інтересів.
Дружба ушляхетнює життя, її шанували і звеличували древні мислителі. Аристотель стверджує, що дружба — найнеобхідніша для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Дружба не тільки неоціненна, а й прекрасна. Ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів. Мати багато друзів — це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною і другом — це те саме.
Надзвичайно високо оцінюється дружба в українській культурі й ментальності. Розкриваючи велику силу дружби, Григорій Сковорода наводить слова Плутарха. Про те, що дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи й чарівності, а й зменшує страждання, і Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб усе було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить у дружбу. Сковорода навчав бути обачливим у виборі друзів.
Нині, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування й телебачення подекуди замінює людські стосунки, — чи актуальні питання глибоких, відданих, дружніх взаємин?
Звісно, час вносить свої корективи, але такі поняття, як дружба, любов, завжди залишатимуться найвищими цінностями.
У психології поняття «дружба» визначають як стійкі індивідуально-вибіркові міжособистісні стосунки, що характеризують взаємну прихильність їхніх учасників, взаємні очікування відповідних почуттів і надання переваги комусь з-поміж інших.
Дружба вимагає дотримання її неписаного «кодексу», що передбачає необхідність взаєморозуміння, відвертості й щирості, активну взаємодо взаємний інтерес до справ і переживань іншого, щирість і безкорисливість почуттів. Серйозні порушення цих правил призводять або до припинення дружби, або до поверхових приятельських стосунків, або навіть до перетворення дружби на її протилежність — ворожість.
Найбільшої інтенсивності дружба досягає в юнацькі роки та в період ранньої зрілості, коли відзначається виняткова важливість відносин з друзями.
ДРужба дає змогу висловити Потаємні почуття, які переповнюють людину, та знайти підтримку тих, хто поділяє ці думки й почуття.
Отож справді, як стверджує українське прислів’я, людина без друзів — що дерево без коріння.
Ну то сам і склади чого ти це сюда пишеш