Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 в селі Ужова на Волині. Через десять днів після його народження померла мама. Його виховували дідусь та бабуся по материнській лінії. Батько жив окремо. Закінчив із золотою медаллю середню школу. Хотів стати військовим і відправився на навчання у Ленінградське вище військове інженерно-будівельне училище. Коли вирішив присвятити життя літературі, з училища його не відпустили, а відправили у заслання у Забайкальську тайгу — будувати автомобільну дорогу з в’язнями
У 1986–1987 працює кореспондентом Ківерцівської районної газети на Волині. У 1987 році вступив на факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив із відзнакою у 1992 році. Після закінчення працював у релігійній пресі, робив передачі на радіо.
1987 року мешкає у Львові, з 2003-го — у Києві. Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф. Нині Ігор Павлюк старший науковий працівник відділу української літератури XX століття Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України у м. Києві, професор кафедри української преси Львівського національного університету ім. Івана Франка, член редколегій літературно-мистецьких та наукових часописів, збірників: «Терен», «Золота пектораль», «Дзвін», «Українська літературна газета», «Вісник Львівського університету». Ігор Павлюк цікаві факти Деякі його вірші стали піснями. За композиціями віршів Ігоря Павлюка створено театральні постановки. Його п’єсу «Вертеп» ставить Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. Твори Ігоря Павлюка перекладені російською, білоруською, польською, англійською, латиською, болгарською, французькою, японською та іншими мовами.
Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою
1) безсполучні- Зима, трава, колесо, вітер, лялька.
2) сполучні- зелений листок, синє небо, гарна погода, повчальний твір, великий телевізор.