Прочитайте текст і виконайте завдання 1 ─ 4. [1] На ще не зовсім заплющене око озера впав густий туман. [2] Улоговину заповнив білий пухнастий оболок, що спустився на прогаль урочища Нечимного. [3] Лише Водяник ніби ще стереже від остаточного занепащення легендарне озеро народжене льодовиком. [4] Ось він, прорвавши пелену туману, виринув з води. [5] Потім приліг подрімати в озері. [6] Голубе око плеса дивиться на небо, яке гойдають крилами й озвучують прощальними звуками перелітні птахи.
Варіант 1
1.У першому реченні вжито прикметників *
А один (густий)
2. Дієприкметниковий зворот є в реченні *
В [3] (народжене льодовиком)
3. Дієприслівниковий зворот є в реченні *
Г[4] (прорвавши пелену туману)
4.Пунктуаційну помилку допущено в реченні *
В[3] (озеро, народжене льодовиком)
Объяснение:
МОЯ ВУЛИЦЯ. У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене – це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм “виріс” молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,- завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид – неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом.
Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови.
Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів – це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю.
Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися “Універсами”. Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе “Лотта” стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи.
В оточенні житлових будинків – моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени.
Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. Із вікна мого будинку добре ться увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.
- Привіт, Марічко. Чого ти така засмучена?
- Привіт, Оленко. Сьогодні на уроці української ми з вчителькою обговорювали мовне питання. І я справді, мабуть, вперше, осягнула всю суть цієї проблеми.
- Так, Марічко. Я згодна, це дуже сумно, коли більшість українців не усвідомлюють сили та величі власної мови.
- Не кожна з держав може похвалитись наявністю власної мови. А ми її маємо! Тож чого люди так ставляться до цього багатства?
- Мабуть, через те, що не задумуються про це. Мова - це цілюще народне джерело, з якого ми можемо почерпнути мудрість та знання. Якби влада посприяла розвиткові мови, тоді, можливо, українці б це усвідомили.
- Ти права. Дякую тобі за цікаву розмову. Вибач, але мені вже час бігти на заняття з англійської.
- Бувай!