-Привіт, Оленко!
-Привіт,Сашко
-Знаєш,а мені нарешті закінчили ремонт в моїй кімнаті,хочеш сьогодні після уроків заглянути до мене?
-Так,з задоволенням!
Прийшовши в квартиру Оленки Сашко був здивований,адже йому дуже сподобався такий інтер'єр кімнатки.
-Ого!Це просто кімната моєї мрії.Адже тут є і комп'ютер і гарне чудове ліжко,спи скільки заманеться!Дуже класна у тебе кімната!
-Дякую Сашко ,мені дуже приємно,що тобі тут подобається,буду рада,якщо ще раз прийдеш,зможемо пограти в щось,а зараз потрібно робити уроки-засмутилася Оленка
-На так,із задоволенням прийду.Дякую ,що запросила,пока!
-Пока,Сашко!
Луцьк – одне із найдревніших міст України. Вперше Луцьк згадується у 1085 р. в Іпатіївському літописі. В тому часі місто опинилося в центрі міжусобної боротьби нащадків Ярослава Мудрого. Це означає, що град було засновано значно раніше. Археологи припускають, що місто виникло близько 1000 р.
Є багато версій походження назви Луцька, або ж Лучеська, як називалось місто раніше. Одна із них пов’язана з географічним розташуванням міста на повороті (луці) річки Стир. Завдяки такому положенню місто мало величезний оборонний потенціал.
Найбільш вірогідною, одначе, є інша теорія походження Луцького ймення. Авторитетні історики стверджують, що назва походить від антропоніму (людського імені) Лука, який міг бути фундатором давнього міста над Стиром.
У давньоруські часи (період Київської Русі) Луцьк був центром удільного князівства, що входило до складу Волинської землі, а після 1199 р. – Галицько-Волинського князівства.
Мистецтво у моєму житті
Я не скажу, що мистецтво для мене понад усе. Воно є в моєму житті ще з дитинства, коли мати зажуреним голосом співала мені колискової, бо я був дуже крикливий. Спати не давав, а як приспить мене, то години зо дві спокою в домі. А потім знов співи. Ще нічого не розумів, а музика і поезія вже були біля мене.
Малим я видирався на диван, щоб роздивится картину, яка на стіні у нас вдома: озеро, чотири дерева, ліс вдалині. Здаля — мов живе, поблизу — шматки фарби наляпані будь-як.
Вдома багато співають старовинні романси. Ну і в школі розповідають дещо. Оце, мабуть, і все. Сам я не співаю, не граю, не малюю. Тільки дивлюся й слухаю.
Музика стає шумовим фоном нашого — отже, й мого — життя. Найгірше, що нічого не можу вдіяти: я не хочу слухати, а він хоче, хоч нічого і не розуміє. Бо музику треба слухати серцем, віддаючись їй повністю, а не під час прання шкарпеток чи розв'язання задач з алгебри. Зараз добре розумію відомі слова Олександра Довженка: "Раніше на містку співали дівчата, а тепер кричить радіо. І хоч би озирнулося, кляте, чи його хтось слуха?" От і все мистецтво у моєму житті.