Тео́рія ймові́рностей[1] (імові́рностей[2]), тео́рія імові́рності[3] — розділ математики, що вивчає закономірності випадкових явищ: випадкові події, випадкові величини, їхні функції, властивості й операції над ними. Математичні моделі в теорії ймовірності описують з деяким ступенем точності випробування (експерименти вимірювання), результати яких неоднозначно визначаються умовами випробування.
Математичним апаратом теорії ймовірності є комбінаторика та теорія міри.
Теорія ймовірностей виникла і спершу розвивалася як прикладна дисципліна (зокрема, для розрахунків в азартних іграх). Пов'язана з іменами Х.Гюйґенса, Б.Паскаля, П.Ферма. Своїм теоретичним обґрунтуванням зобов'язана Я.Бернуллі, П.Лапласу, П. Л. Чебишову, А. М. Ляпунову.[4][5][6] Систему аксіом теорії ймовірностей сформулював А. М. Колмогоров.[7] Теорія ймовірностей є підґрунтям математичної статистики. Широко вживається для опису й вивчення різноманітних технологічних процесів зважаючи на їх стохастичність.
На Западе многие знают, что в России не принято улыбаться незнакомцам. Оказывается, серьезность лица русского человека имеет свое объяснение. Психолог Куба Крис (Kuba Krys) решил выяснить, почему представители разных культур по-разному относятся к улыбке. «Лента.ру» ознакомилась с его исследованием и поняла, почему в нашей стране существует пословица «Смех без причины — признак дурачины».
Хорошо известно, что улыбающийся человек воспринимается окружающими более благосклонно, чем угрюмый. Даже в знаменитой песне Луи Армстронга When you’re smiling поется: «Когда ты улыбаешься, весь мир улыбается вместе с тобой». Авторы многих книг и учебников по психологии советуют чаще улыбаться, чтобы улучшить межличностное общение. Подтверждают эту точку зрения и результаты научных исследований: улыбающиеся люди выглядят счастливыми, привлекательными, общительными, интеллектуальными и дружелюбными. Улыбка располагает к себе и демонстрирует, что общение с человеком будет приятным и плодотворным.
