Лирика Александра Трифоновича Твардовского трогает душу своей задушевностью, пронзительной грустью и болью. Стихи, посвященные матери, написаны уже зрелым человеком и признанным мастером. В юности трудно предугадать потери и невзгоды, только прожитое время, приобретенная мудрость и неотвратимость потерь заставляют осознать кровную связь с родным существом — матерью с ее самоотверженностью и особой безграничной любовью. Прощаемся мы с матерями Задолго до крайнего срока — Еще в нашей юности ранней, Еще у родного порога… Разлука еще безусловней Для них наступает попозже, Когда мы о воле сыновней Спешим известить их по почте. Со страниц этого цикла веет подлинной Россией, той малой Родиной, которая взрастила поэта, о которой он никогда не забывал, подчеркивая свое неразрывное родство со Смоленщиной. Мать и Родина — это два самых дорогих образа в поэзии Александра Трифоновича. Для него Родина-мать — не просто красивая метафора — это та основа, на которой держится жизнь. Поэт понял ее хрупкость в далекой юности, когда семью сослали в Сибирь, осудив за мнимое кулачество. Эта боль осталась в Твардовском на всю жизнь, никогда не забываемый упрек, не высказанный ему матерью, и оттого еще больнее и безысходнее чувствовал свою бес за них. В краю, куда их вывезли гуртом, Где ни села вблизи, не то что города. На севере, тайгою запертом, Всего там было — холода и голода. Но непременно вспоминала мать, Чуть речь зайдет про все про то, что минуло, Как не хотелось там ей помирать,— Уж очень было кладбище немилое. Все стихи, посвященные матери Александра Трифоновича, овеяны грустью, это его тоска о счастливом времени, когда жив был родной человек, и неотвратимость ухода, невозможность заново прожить то безмятежное, пусть и трудное время. Перевозчик-водогребщик, Парень молодой, Перевези меня на ту сторону, Сторону — домой… Отжитое — пережито, с кого какой же спрос? Да уже неподалеку И последний перевоз. Этот цикл напоен истинной любовью поэта к матери, к женщине-труженице вообще и безграничной благодарностью за этот мир, подаренный ему и тысячам таких же, как и он. И первый шум листвы еще неполной, И след зеленый по росе зернистой, И одинокий стук валька на речке, И грустный запах молодого сена, И отголосок поздней бабьей песни, И просто небо, голубое небо — Мне всякий раз тебя напоминают…
Чи є в Україні громадянське суспільство, стане зрозуміло з реакції громадян на можливе скасування прямих президентських виборів. Таку думку висловлює дехто з учасників «круглого столу», на якому експерти з'ясовували суть взаємин між державою і громадянським суспільством в Україні. Як жартують експерти, ніхто не знає, що таке громадянське суспільство, але всі знають, що це щось дуже добре. Попри розмитість поняття «громадянське суспільство», визначень якого ісує стільки ж, скільки поняття «культура», завжди неозброєним оком видно, є воно чи ні. Якщо на Заході кожна свобода виборювалась тиском незадоволених громадян на державу і громадянське суспільство поставало з цього історичного конфлікту, то в Україні лише 10 відсотків громадських організацій мають конфліктні відносини з владою. Це засвідчили соціологічні дослідження фонду «Демократичні ініціативи», і на думку голови фонду Ірини Бекешкіної, таке мирне співіснування та невтручання свідчить про відсутність механізмів впливу громадян на владу.
До паростків громадянського суспільства в Україні відносять те, що часто-густо до громадянського суспільства відношення не має. Клуби філателістів чи товариства любителів пива. Або псевдогромадські організації, створені та підгодовувані самою ж державою для імітації бурхливого процесу становлення громадянського суспільства. Філософ Мирослав Попович, згадуючи недавні події в Донецьку, каже про найнебезпечнішу, на його погляд, профанацію ідеї громадянської активності – довколапартійні групи з приватною залежністю, з привілейованим доступом до адміністративного ресурсу і державних силових структур.
Так а что это вы списывайте на знаниях.com сами решайте
P.S это ваша учительница