Телескопи
Робота
Студента групи ФІ-09
Бушуєв Станіслав Андрійович
Кривий Ріг 2013
Радіотелескопи та елементи радіолокації в астрономії.
Радіолокаційної астрономії
розділ астрономії, що вивчає небесні тіла шляхом посилки до них зондуючого сигналу та аналізу відбитого радіолуни. Система з передавача, антени і приймача - радіолокатор (радар) - може розташовуватися як на Землі, так і на космічному апараті. Радіолокаційна астрономія, на відміну від радіоастрономії, вивчає не власне радіовипромінювання небесних тіл, а відбиті від них сигнали. Зручність радіолокації полягає в тому, що, вимірюючи час проходження сигналу туди і назад, можна з високою точністю визначати відстань до об'єкта, а по зміні частоти сигналу - швидкість об'єкта (принцип Доплера). Але оскільки потужність відбитого сигналу швидко зменшується з відстанню, поки радіолокаційним дослідженням доступні лише тіла Сонячної системи.
Історична довідка. У 1930-і роки виникла підозра, що радіосигнали іноді відбиваються від ионизованного метеорних слідів в атмосфері; остаточно це підтвердили Ч.Лал і К.Венкатараман в Індії в 1941. Перше радіолуни від метеорів за до спеціальних радарів отримали Дж.Хей і Г.Стюарт в Англії в 1946. У тому ж році радіолокацію Місяця здійснили Дж.ДеВітт в США і З.Бей в Угорщині. По суті, це стало першими експериментами в астрономії; до тих пір астрономи тільки гали за небесними тілами, ніяк не впливаючи на них. Фахівці Англії, СРСР і США майже одночасно в 1961 зробили локацію Венери для вимірювання відстані до неї, а повторивши експеримент в 1964, довели точність вимірювання до декількох кілометрів. За до сучасних радарів проводять також локацію Сонця, Меркурія, Марса, Юпітера і його галілеєвих супутників, Сатурна, його кілець і супутника Титана, астероїдів і ядер комет. Слідом за радіолокації почалося активне дослідження небесних тіл за до космічних зондів. Але і локація залишилася дуже корисним методом в астрономії. До радіолокації додалася лазерна локація Місяця з використанням доставлених на її поверхню відбивачів оптичних імпульсів. Цей метод дозволяє регулярно вимірювати відстань між Землею і Місяцем з точністю до 1 см, що дуже важливо для вивчення складного відносного руху цих двох небесних тіл. Апаратура для реєстрації відбитого сигналу. Щоб сигнал наземного передавача пройшов крізь іоносферу Землі, його випромінювання повинно бути достатньо короткохвильовим - коротше 20 м. При проходженні сигналу від передавача до об'єкта щільність його потужності зменшується обернено пропорційно квадрату відстані. Частина імпульсу відбивається від об'єкта, і по шляху до Землі його потужність знов зменшується обернено пропорційно квадрату відстані. У підсумку енергія прийнятого радіолуни обернено пропорційна четвертого ступеня відстані до об'єкта. Ось чому радарні методи застосовні лише для найближчих тіл Сонячної системи, але і при цьому потрібні дуже потужні передавачі, гігантські антени і надчутливі приймачі.
Объяснение: Легко
5600+54-850-9 ответ правильный