центральная металлургическая база в россии — район раннего развития черной металлургии, где крупнейшие запасы железных руд. развитие черной металлургии в этом районе базируется на использовании крупнейших месторождений железных руд курской магнитной аномалии (кма), а также металлургического лома и на привозных коксующихся углях — донецком, печорском и кузнецком.
центральная металлургическая база включает крупные предприятия полного металлургического цикла: новолипецкий металлургический комбинат (г. липецк) и новотульский завод (г. тула), металлургический завод "свободный сокол" (г. липецк), "электросталь" под москвой (передельная качественная металлургия). развита малая металлургия на крупных машиностроительных предприятиях. введен в действие оскольский электрометаллургический комбинат по прямому восстановлению железа (белгородская область). сооружение этого комбината - самый большой в мире опыт внедрения бездоменного металлургического процесса.
преимущества этого процесса: высокая концентрация взаимосвязанных производств - от окомкования сырья до выпуска конечного продукта; высокое качество металлопродукции; непрерывность технологического процесса, что способствует соединению всех технологических участков металлургического производства в одну высокомеханизированную линию; значительно большая мощность предприятия, не требующего кокса для выплавки стали.
в зону влияния и территориальных связей центра входит и металлургия севера европейской части россии, на который приходится более 5% запасов железных руд российской федерации и свыше 21% добычи сырой руды. здесь действуют достаточно крупные предприятия - череповецкий металлургический комбинат, оленегорский и костомукшский горно-обогатительные комбинаты (карелия). руды севера при невысоком содержании железа (28-32%) хорошо обогащаются, почти не имеют вредных примесей, что позволяет получать высококачественный металл.
центральная металлургическая база использует железные руды курской магнитной аномалии (обогащённые на стойленском, михайловском и лебединском обогатительных комбинатах), кольского полуострова (оленегорский гок), карелии (карельский окатыш) и металлолом центральной россии. коксующийся уголь поставляется из печорского и кузнецкого бассейнов, а отчасти — донбасса.
интенсивное развитие металлургии центра связано с относительно дешёвой добычей железных руд. почти вся руда добывается открытым способом. основные запасы железных руд кма по категории а+в+с составляют около 32 млрд т. общегеологические запасы руд, в основном железистых кварцитов с содержанием железа 32-37%, достигают триллиона тонн. крупные разведанные и эксплуатируемые месторождения кма расположены на территории курской и белгородской областей (михайловское, лебединское, стойленское, яковлевское и
руды залегают на глубине от 50 до 700 м и имеют мощность рудного тела от 70 до 350 м. затраты на 1 т железа в товарной руде почти наполовину ниже, чем в криворожской руде, и ниже, чем в карельской и казахстанской рудах. кма — крупнейший район по добыче железных руд открытым способом. в целом добыча сырой руды составляет около 80 млн т, т.е. около 39% российской добычи.
крупные заводы полного цикла представлены в городах череповец (череповецкий металлургический комбинат северсталь), липецк (новолипецкий металлургический комбинат), тула (косогорский металлургический завод), старый оскол (оскольский электрометаллургический комбинат) где производство идет по «бездоменным» технологиям), не столь крупные заводы передельной металлургии в городах орёл, электросталь, москва (серп и молот), санкт-петербург (кировский завод), нижний новгород, выкса, кулебаки. цветная металлургия расположена на севере базы — алюминиевые заводы в городах волхов, надвоицы, кандалакша, а также медно-никелевый завод северникель (город мончегорск).
Товщина біосфери - земної оболонки, яку населяють живі організми, дещо більше 20 км. Біля верхньої межі біосфери, де низькі температури і тиск та велика концентрація ультрафіолетового проміння, що згубно впливає на живі істоти, та нижньої межі з її високою температурою (понад 100°С) зустрічаються лише спори нижчих рослин. Так, на висоту 20 км підіймаються спори бактерій і деяких грибів, а у земних надрах, на глибині понад 3 км, у водах нафтових родовищ можуть існувати тільки певні види бактерій.
Тварини зрідка підіймаються на висоту 12 км, а у ґрунт проникають не глибше 11 м; вони можуть жити в найглибших печерах (понад 1000 м глибини) і в найбільших глибинах океану. Є багато видів, які можуть існувати при дуже низькій температурі (до - 60° - 70° С), досить високій (до 60° у пустелях і понад 40° С у гарячих джерелах), під великим тиском у граничних глибинах океанів, високо у горах, де тиск і температура низькі, а' кисню обмаль, в умовах цілодобового полярного дня і вічної ночі в печерах.
З кліматичних факторів головну роль відіграє температура. Наземні тварини з непостійною температурою тіла (холоднокровні) потребують теплого або гарячого клімату з достатньою вологістю, а тому найчастіше вони зустрічаються у тропіках і субтропіках. Низькі температури краще витримують тварини з постійною температурою тіла (теплокровні).
Чемпіоном витривалості до низьких температур слід визнати антарктичних пінгвінів, зокрема імператорських. Вони не лише добре переносять страшенну холоднечу і сніжні бурани антарктичної зими, а ще й розмножуються у цей період і при цьому нікуди не ховаються, гнізд не влаштовують. Витримувати жорстокий холод Антарктики їм допомагає щільне й густе оперення та підшкірний шар жиру.
Обов'язкове для всіх птахів линяння у них також має пристосований характер: старі пера випадають тільки після того, як виростають нові. Пташенята імператорських пінгвінів вкриті густим пухом, з'являються вони навесні, за літо мужніють настільки, Що вже можуть витримати сувору і довгу зиму. Пінгвінам допомагає захищатися від сильного вітру та морозу й те, що вони часто скупчуються у так звані черепахи, які нагадують собою коло у декілька метрів діаметром. Таке коло повільно і безперервно рухається навколо центру і проти вітру, що сприяє збереженню температури тіла і меншій втраті ваги (одинокі птахи втрачають щоденно понад 200 г, а у "черепасі" - лише 100 г).
З морських ссавців найнижчі температури доводиться витримувати антарктичним тюленям: морські води в Південній півкулі холодніші, ніж в Північній на тих самих широтах. Зокрема тюлені Уеддела навіть взимку тримаються" антарктичного континенту і сусідніх островів.
Пристосуватись до низьких антарктичних температур дає можливість товстий підшкірний шар жиру до 7 см завтовшки у дорослих особин (загальною масою до 30% ваги тіла). Взимку на поверхню льоду вони майже не4 виходять через сильні вітри і низьку температуру, а плавають біля льодової кромки, дихаючи через отвори-продушини, які самі роблять і постійно їх відновлюють. Так само поводяться взимку і нерпи, які в найлютіші морози перебувають у воді.
В Арктиці сильні морози найкраще переносить білий ведмідь - цей велетенський напівводяний мешканець полярних морів і островів. У пошуках своєї основної поживи - нерп - білі ведмеді долають значні відстані на полярних крижинах і по чистій воді. Довга і густа шерсть з густим підшерстком, до того ж добре змащена жиром, не намокає у воді і не вкривається льодом на морозі. Товстий шар підшкірного жиру захищає від холоду у воді і на повітрі, зменшує питому вагу звіра, полегшуючи плавання. Широкі лапи з плавальними перетинками між пальцями вкриті густою шерстю не лише зверху, а й знизу, на підошвах, що дає можливість не провалюватись у снігу, не ковзати на льоду і не обморожувати лап.