Окремій людині - на фіг не потрібно. Держава потрібна суспільству, а не людині.
Окремі люди, навіть окремі сім'ї цілком здатні прожити самі по собі. Класичний приклад-сім'я Ликових, які ще з революції жили собі десь на відшибі, без будь-якого зв'язку із зовнішнім світом (і, відповідно, з державою). Інший історичний приклад-старообрядці, які теж жили самі по собі. Або бедуїни, яким взагалі ніяка держава не потрібна, вони живуть природним господарством.
Але як тільки людина живе не натуральним господарством і не сам по собі, а у взаємодії і в оточенні інших людей, і при цьому у кожного є свої інтереси, - потрібен інструмент, який дозволяє якось вирішувати виникаючі при зіткненні інтересів проблеми. Потрібен інструмент, який захищає інтереси цього суспільства як цілого при його зіткненні з іншими такими ж суспільствами. Потрібен інструмент, який якось підтримує навіть окремих членів цього суспільства, коли вони вже не в змозі забезпечувати себе самі. Ось цей інструмент і є держава. Ця держава вирішує, хто правий, а хто винен при конфлікті члоенів суспільства один з одним. Ця держава захищає суспільство від зовнішніх загроз. Ця держава допомагає немічним і слабким, якщо їм більше до нікому.
Тобто деяка користь від держави, в общем - то, є.
Члени ж суспільства, в свою чергу, повинні утримувати цю державу, якщо вони хочуть, щоб держава виконувала свої по відношенню до них обов'язки. Для цього й існують податки.
Але біда в тому, що ідеал зустрічається вкрай рідко. Все, що написано вище, відноситься до ідеальної моделі держави. Коли воно не заважає звичайному життю своїх громадян і з'являється тільки тоді, коли виникають проблеми, які самі громадяни вирішити не в змозі. Щоб держава була в змозі ці проблеми вирішувати, у нього повинні бути сили і засоби. І те, і інше завжди обмежена. У будь-якої держави купа проблем, які перед ним стоять. І при обмеженості ресурсів доводиться вибирати, на що їх витрачати в першу чергу, а що може почекати. Тобто держава (сиріч чиновницький апарат, що виконує функції, покладені на державу) складає собі систему пріоритетів - що для нього важливіше, а що може почекати.
Ось у Вашому випадку виходить, що до виростити дітей, підтримка освіти і охорони здоров'я в число пріоритетних завдань держави не входять, а входить щось інше (я навіть боюся уявити-що саме). Ну що. Ну ось така держава. Робити висновки...
І ще раз: ситуація, що створилася, говорить не про те, що держава взагалі не потрібно, - таки потрібно. Інакше буде анархія і вже зовсім нічим не стримуваний закон джунглів. А говорить про те, що потрібна інша держава. У якого інша система та інші критерії вибудовування пріоритетів.
Объяснение:
В 1767 году была созвана Уложеннпя комиссия с целью создания нового свода законов на основе Соборного уложения 1649 и правовых норм, вступивших в силу после его издания. Попытка Екатерины II созвать съезд народных представителей от всех сословий (кроме крепостных крестьян - всего - 572 человека, из которых 45% - дворяне) с целью выработки общего свода государственных законов. В качестве инструкции императрицей был написан "Указ Уложенной комиссии". Комиссия должна была выяснить народные нужды и пожелания (было получено до полутора тысяч депутатских наказов) , согласовать их с высокими началами Наказа и составить новый, совершенный для России закон. В Уложенной комиссии лишь несколько депутатов выступили за то, чтобы облегчить участь крестьян. Предлагалось запретить увеличение крестьянских повинностей сверх установленного законом уровня и даже передать крепостных в распоряжение специальной коллегии, которая бы и взимала повинности в пользу помещиков. Однако большинство дворянских депутатов встало на защиту крепостничества и своих привилегий. Идти наперекор дворянству царица не могла из опасений потерять трон. Депутаты-горожане радели лишь о праве покупать крепостных, да об отстранении дворянства от торговли. Российское купечество ещё мыслило по-старому, стремясь не к политическим правам и юридическим гарантиям, а лишь к сословным привилегиям. Оно не могло стать опорой императрицы, мечтавшей о создании в России третьего сословия. В к. 1768 Уложенная комиссия была распущена, так и не выполнив своей задачи. Сколь решительно были настроены "разномыслящие персоны", как называла Екатерина своих критиков, на сохранение незыблемым крепостнического режима, явствует из отзыва на "Наказ поэта и драматурга А. П. Сумарокова: "Сделать крепостных людей вольными нельзя, скудные люди ни повара, ни лакея иметь не будут, и будут ласкать слуг своих, пропуская им многие бездельства, вотчины превратятся в опаснейшие жилища, ибо они (помещики. Н. П. ) будут зависеть от крестьян, а не крестьяне от них".