Царь был убит членами организации Народная Воля. Как ни парадоксально, сделали они это из самых лучших побуждений. Отмена крепостного права привела не только к освобождению крестьян, но и к обеднению большинства из них из-за высоких выкупных платежей и урезания земельных наделов. Вот интеллигенты и решили освободить народ и дать ему землю с народной революции. Однако крестьяне, несмотря на недовольство реформой, восставать против самодержавия никак не желали. Тогда последователи идей П. Ткачева решили организовать государственный переворот, а чтобы легче было его совершить, убить царя. По их мнению, это привело бы к параличу власти и свержению ее революционерами. Ими не корысть руководила, а высокая идея. Только идея оказалась утопией. Убийство царя возмутило народ, а новый царь свернул подготовку Конституции и заодно многие из либеральных реформ отца. В итоге самопожертвование народовольцев привело не к социализму, а к разгулу реакции.
Знахідка і видання Законів Хаммурапі мали величезне наукове значення. За словами Шейли, «кодекс Хаммурапі є одним з найважливіших пам'ятників Не тільки спеціальної східної, а й всесвітньої історії». Крім нових цінних відомостей про древньому суспільстві, економіці і праві відкриття цього пам'ятника, написаного на класичному старовавилонского діалекті аккадського мови, стало важливою віхою в подальшому вивченні клинопису. В результаті публікації Законів в науковий обіг був введений один з найважливіших і обширнейших клинописних текстів, що представляє величезний соціально-економічний, історико-правовий, лінгвістичний, литературоведчески та історико-культурний інтерес.
На межі давнього та нового періодів в історії українського письменства височить постать Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються розповіді про цього письменника тителя, філософа. За що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.
Будучи викладачем піїтики, Г. Сковорода викладав предмет по-своєму, працював залюбки, написав підручник. Це не подобалось єпископу, а ще більше не сподобалася, сміливість, з якою Сковорода йому відповів: «Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок». Цими словами філософ указував на невігластво єпископа, який не має права судити про якість викладання.
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. А таких пропозицій було багато. Ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати «стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь почули: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому...» Спокутували його й
І високими світськими посадами. Бажаючи ізолювати від людей, харківський губернатор запитував Сковороду, з якої причини той не обере якогось сану. І Григорій Савич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. А він обрав і грає роль низько самотньої людини. Відмовив Сковорода навіть цариці Катерині II, заявивши: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця»
Объяснение: