Желе́зный век — эпоха в первобытной и раннеклассовой истории человечества, характеризующаяся распространением металлургии железа и изготовлением железных орудий; продолжался с IX—VII века до н. э. до I века н. э.
Объяснение:
Представление о трёх веках (каменном, бронзовом и железном) существовало ещё в античном мире, оно упоминается в работах Тита Лукреция Кара. Однако сам термин «железный век» появился в научных работах в середине XIX века, его ввёл датский археолог Кристиан Юргенсен Томсен[1].
Период, когда начала распространяться железная металлургия все страны, однако к железному веку, как правило, относят только те культуры первобытных племён, которые обитали вне владений древних государств, образовавшихся во времена неолита и бронзового века — Месопотамии, Древнего Египта, Древней Греции, Индии, Китая[1] попробуй это
Объяснение:
Лицарство виникло у франків у зв'язку з переходом у VIII ст. від народного пішого війська до кінного війська васалів. Піддавшись впливу церкви та поезії, воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів, під впливом виниклих тоді духовно-лицарських орденів, замкнувся у спадкову аристократію, що усвідомлювало себе міжнародним військовим орденом. Посилення державної влади, перевага піхоти над кіннотою, винахід вогнепальної зброї та створення постійного війська до кінця Середньовіччя перетворили феодальне лицарство в політичний стан титулованої знаті.
Епоха лицарів, а разом з нею й головні атрибути: обладунки, зброя, поєдинки — залишилися далеко в минулому. У сучасному світі лицаря, в історичному розумінні цього явища, можна зустріти лише на сторінках книг, у фільмах, або як історичний символ. Незважаючи на дані тенденції, певні аспекти «лицарської епохи» збереглися і в сучасній дійсності, а саме, якості лицарів, які проектуються на чоловіків: честь, благородство, сила, доброта, здатність захистити слабкого