Декабристы немного опередили своё время своим поступком, но всё же они показали, что и люди благородные и занимающие определенное место в обществе недовольны существующим порядком. После войны 1812 года, когда на борьбу с врагом поднялись все грань между благородным и простым людом немного стерлась, на многое открылось глаза. Но ошибка декабристов была в том, что они боролись за права народа, но были далеки от него. Народ в те времена по сути был забит и невежественен, и не мог в полной мере оценить ту жертву которую принесли эти образованные и состоятельные люди. Но всё же их поступок вызывает уважение, они знали на что идут, но всё же не поступились своими моральными принципами. Это человеческий подвиг. показывающее силу и благородства человека. Именно такие люди дают подвиг гордиться русскими и Россией. Надеюсь, что и в наше время таких людей будет больше и больше.
Наслідки битви
По закінченні битви Мстислав знову показав себе як далекоглядного політика який не бажає втрачати отримане але і не хоче жити підчас постійних воїн і суперечок. І хоча після цієї битви, полудневі, українсько-руські землі перейшли фактично в руки Мстислава; незважаючи на здобуту перемогу, Мстислав визнавав першість старшого брата. Він лишився в Чернігові й послав Ярославу пропозицію - поділити батьківські землі Дніпром: правий бік, з Київом, Мстислав запропонував залишити за Ярославом, як за старшим братом, а собі брав лівобічні землі.13«І послав Мстислав услід за Ярославом [посла], говорячи: «Сиди ти на столі своїм у Києві, оскільки ти єси старший брат, а мені хай буде ся сторона».14 Ця дія описує Мстислава як особистість не лише войовничу, а й схильну до миру і блага для власного народу і спокою на підвладних землях.
Ярослав не хотів здаватися на ласку брата, можливо - не уважаючи певним набуте з такої ласки. Але він вислав після цього до Київа своїх намісників, при цьому продовжував збирати далі війська в Новгороді. І вже аж у 1026 році прийшов він з великим військом до Київа, договорюватись з Мстиславом як рівний з рівним. Коло Городка під Київом брати з'їхалися й уложили угоду на тім, що: лівобічну Україну взяв собі Мстислав, правобічну Ярослав. «Ярослав зібрав воїв многих, і прийшов до Києва, і вчинив мир із братом своїм Мстиславом коло Городця [Пісочного]. І розділили вони по Дніпру Руську землю: Ярослав узяв сю сторону, а Мстислав - ту. І стали вони оба жити мирно і в братолюбстві, і перестали усобиця й заколот, і була тиша велика в землі Руській.»15
Отже, великий крок Мстислава на поступки Ярославу подарив їх землям мир і спокій. І не відомо що б відбулось далі якщо б Ярослав не погодився на пропозицію Мстислава.
Після особистої зустрічі Ярослава і Мстислава встановився своєрідний дуумвірат братів. Ярослав Мудрий був великим князем Київським, правив, як верховний правитель, дніпровським Правобережжям, Новгородською і всіма іншими руськими землями, за винятком Чернігово-Сіверської сторони і Тмутараканського князівства. Мстиславу як і раніше підпорядковувалися яси і касоги.
Але розподіл цей був номінальним. Насправді брати спільно розв'язували основні державні питання, що стосувалися всієї Русі, також здійснювали спільні воєнні походи проти ворогів підвладним їм земель. «На сім союзі двох головних володарів східної Европи осталася її політична система в дальших десятиліттях, аж до смерті Мстислава.»16 Але підчас цього союзу держава не становила політичної єдності, на це вказує літопис «І розділили вони по Дніпру Руську землю»17. І лише після смерті Мстислава Ярослав став єдиним, одноосібним правителем руських земель.
Тривалість життя:
Середня тривалість життя людини складала 30—35 років, що не виключало наявності людей, які досягали похилого віку. Більшість чоловіків умирала у віці 40—60, жінок — 20—40 років. Як і раніше, великою залишалася смертність новонароджених: лише половина з них досягала десятирічного віку. Пов'язано це було з відсутністю медичної до під час пологів, нехтуванням елементарних правил гігієни. Лікарень у сучасному розумінні просто не існувало, були лише притулки для невиліковно хворих, калік і престарілих.
Жахливі санітарні умови, особливо в містах, сприяли поширенню хвороб і епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. окремі райони Європи неодноразово вражала епідемія чуми.
Значними були людські втрати також від епідемій віспи, холери, тифу.
Населення Європи гинуло не лише від епідемій, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов'язані з початком використання вогнепальної зброї та масовим убивством мирного населення, що стало звичною практикою ведення воєнних дій.
Житло:
У XVI ст. більшість селян європейських країн будувала свої оселі на півдні Європи з каменю, на півночі — з дерева. Дах будинку робили з соломи або очерету. Всередині будинку окремих кімнат зазвичай не було — всі члени сім'ї жили у спільному приміщенні. Для опалювання помешкання і готування їжі використовувалося вогнище. Меблів у селянській оселі було обмаль: простий стіл, лави, скриня для речей, один–два табурети і сінник замість ліжка. Їжу готували в казані, що висів над вогнищем, а їли переважно зі спільного посуду, бо мисок і кухлів на всіх не вистачало. Селянські житла упродовж тривалого часу не змінювалися, залишаючись такими, як у минулому.
А от житла міщан у той час зазнали суттєвих змін. В містах з'являється дедалі більше кам'яних будинків.
Меблі та речі були свідченням заможності господаря. Коштовний посуд виставляли на спеціальних полицях. Різноманітні речі та одяг зберігали у скринях, що прикрашалися орнаментом і розписом.
Їжа:
Селяни та бідні міщани харчувалися набагато скромніше, ніж знать, проте і їхнє меню стало набагато різноманітнішим. Під час обіду на їхньому столі були каша, сир, яйця, хліб, олія і тваринне масло, а в свята з'являлись окости й ковбаси. Добрим додатком до столу були овочі зі свого городу чи базару, а також ягоди, горіхи і фрукти..
Одяг та мода:
Зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.