1. «У 1930-х роках у всіх державах Балкан до влади прийшли авторитарні режими. ...Після Першої світової війни з’явилися й набули ваги комуністичні та селянські партії; ...їх почали тіснити консервативніші політичні сили... Уряди країн захищали інтереси невеликої групи населення, котра й здійснювала керівництво державою; до неї, як правило, належали державні чиновники, військові, комерсанти, власники фабрик і великих маєтків, підприємці, а також представники інтелектуальних професій — юристи, лікарі та вчителі... Ця група осіб становила не більше 10 % населення». 2. «Політичні режими в країнах, що постали на руїнах імперій Центральної Європи...
наслідували зразки демократії, проте багато урядів, змушених використовувати будьякі засоби заради перемоги, неодноразово здійснювали замахи на демократичні
принципи. ...Отже, майбутнє демократії безпосередньо залежало від особистості глави
держави. Якщо він завдяки освіті й переконанням поважав конституційні норми,
політичний лад еволюціонував у належному напрямі (як було в Чехословаччині за Т.
Масарика й Е. Бенеша до 1938 р.). Якщо ж кар’єрні міркування й темперамент глави
держави штовхали його до авторитаризму, країна швидко йшла назустріч
президентському правлінню чи диктатурі (так трапилось у Польщі за Ю.
Пілсудського)».
