Объяснение:
В Основных законах (как и в каждой конституции) содержалась особая глава, в которой закреплялись основные права и свободы подданных. Однако они носили формальный характер, т.к. их реализация на практике была весьма ограничена. Так, неприкосновенность личности ограничивалась тем, что с 1906 г. по февраль 1917 г. не было ни одного года, в течение которого на территории империи или ее отдельных регионов не объявлялось бы военное положение или положение усиленной или чрезвычайной охраны, когда полиция и военное командование получали особые полномочия вплоть до предания гражданских лиц военно-полевому или военно-окружному суду и юридические гарантии прав подданных приостанавливались.
Провозглашалось (ст. 76 Основных законов) право подданных свободно выбирать свое местожительство и беспрепятственно ездить за границу. Но в соответствии с Положением о паспортах и видах на жительство 1895 г. бе паспорта, по которым действительно можно было свободно выбирать место жительства и получить заграничный паспорт, выдавались только дворянам, офицерам, чиновникам и почетным гражданам. Лица податных сословий (т.е. крестьяне и мещане) получали виды на жительство при условии уплаты налогов и повинностей и разрешения на отлучку от своих общин, и только указом от 5 октября 1906 г. эти ограничения были отменены, да и то не полностью.
В ст. 81 Основных законов провозглашалась свобода веры. Однако в ст. 62 подчеркивалось, что православная христианская вера “есть истинная и господствующая”. Церковь, как уже отмечалось выше, была государственной, ей принадлежал ряд государственных функций, в частности, ведение книг актов гражданского состояния. Вообще вне закона фактически оказывались атеисты. Так на практике реализовывалось право на свободу веры.
Что касается свободы слова, печати, собраний, союзов, то порядок реализации этих прав устанавливался временными правилами о собраниях, союзах и о печати, изданными в марте 1906 г. Этими правилами для образования обществ или союзов, а также проведения публичных собраний формально не требовалось разрешения, но фактически устанавливался разрешительный порядок, т.е. организаторы соответствующих союзов или собраний должны были заранее представить властям проект устава, списки членов руководящих органов, источники поступления денежных средств (для обществ или союзов), и без утверждения устава общество не могло приступить к работе.
Перші політичні партії, які утворені і діяли на території Наддніпрянської України, що перебувала під владою Російської імперії були:
1. Революційна українська партія /РУП/.
Виникла в 1900 р. в м. Харкові. Лідери-студенти: Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов.
Мета: самостійна соціалістична Україна.
З 1903 р. РУП офіційно відмовилась від програмового завдання – самостійності України, віддавши перевагу соціалістичним, соціально - економічним вимогам та боротьбі за автономію України в складі Російської федерації.
В 1904 р. – частина членів РУП приєдналась до Російської соціал-демократичної робітничої партії /РСДРП/ як крайова організація під назвою Українська соціал-демократична спілка /УСДС/ [Скоропис-Йолтуховський, Ткаченко, Мазуренко].
В 1905 р. – на ІІ з'їзді РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну робітничу партію /УСДРП/.
2. Українська соціалістична партія /УСП/.
Виникла в 1900 р.
Лідери: Б. Ярошевський, М. Меленевський,- українці польської культури. Створена на взірець Польської соціалістичної партії /ПСП/.
Програмні засади: практично не було розбіжності з РУП, тому на деякий час УСП (червень - грудень 1903 р.) навіть об'єднувалась з РУП.
В 1904 р. – більшість членів УСП вступила в ПСП.
3. Українська народна (національна) партія /УНП/.
Оформилась в 1902 р. як виразно націоналістична опозиція РУП.
Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко.
Мета: "єдина, нероздільна, самостійна, демократична Україна".
Головний програмний документ : "10 заповідей члена УНП".
4. Українська демократична партія /УДП/.
Виникла в 1904 р.
Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, І. Стешенко, - молодші члени громади та Всеукраїнської Загальної Організації.
Мета: ліквідація російського абсолютизму, побудова конституційного ладу, автономія України, широкі демократичні перетворення.
В кінці 1904 р. в УДП стався розкол, група лівих діячів проголосила створення Української радикальної партії /УРП/, оскільки їх не задовольняло обмеження лише національно тницькою діяльністю УДП.
5. Українська радикальна партія /УРП/.
Виникла в кінці 1904 р.
Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський.
Мета: соціалістичне перетворення майбутньої України та федеративні відносини з Росією.
Наприкінці 1905 р. після кількамісячного самостійного існування УРП об'єдналась з УДП, утворивши Українську демократично-радикальну партію /УДРП/.
6. Українська демократично-радикальна партія /УДРП/.
Виникла в кінці 1905 р. Проіснувала до 1908 р., до заснування на її базі непартійного Товариства українських поступовців /ТУП/.
Мета: ліберальні перетворення, знищення експлуатації людини людиною, соціалістичний лад, автономія всім націям на їх території, створення т". Брала участь у виданнях практично всіх україномовних часописів.
7. Українська соціал-демократична робітнича партія /УСДРП/.
Виникла в грудні 1905 р. шляхом перейменування РУП.
Лідери: С. Петлюра, В. Винниченко, Д. Донцов, М. Порш, А. Жук.
В основу програми УСДРП лягла Ерфрутська програма німецьких соціал-демократів 1891 р.: право кожної нації на культурне і політичне самовизначення; широке самоврядування. Були намагання об'єднати партію з РСДРП, але через теоретичні розбіжності цього не сталося.
8. Українська партія соціалістів-революціонерів /УПСР/.
Зародилась в 1903/1904 рр., коли з'явились перші гуртки українських есерів, які на початку 1906 р. об'єднались в УПСР. Але невдовзі партія була розгромлена, її формування завершилося у квітні 1917 р. на установчому з'їзді. На осінь 1917 р. наймасовіша партія – налічувала 75 тис. чол. УПСР опиралась на селянство та національну інтелігенцію.
Лідери: М. Ковалевський, П. Христюк, М. Грушевський.
Мета: "пристосувати соціалістичні ідеї до конкретних форм життя української демократії". Особливий наголос на аграрні перетворення, що забезпечило значний вплив в українському селі. Автономія України.
9. Українська партія соціалістів-федералістів /УПСФ/.
З 1907 р. по 1917 р. Українська демократично-радикальна партія, будучи складовою частиною ТУП, вела в основному культурологічну роботу. В червні 1917 р. на конференції УДРП перейменована в УПСФ.
Лідери: С. Єфремов, Д. Дорошенко, Ф. Матушевський, А. Ніковський.
Мета: соціалізм і федерація.
10. Українська демократично-хліборобська партія /УДХП/.
Подробнее - на -
Объяснение: