Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.
Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.
Объяснение:
1. Да, эти поучения сохранили значения для людей нашего времени. И сегодня многие люди стремятся не противится злому, не осуждать других людей, а главное не поступать с другими так, как не хотят, чтобы поступали с ними. Эти люди живут по принципам христианской морали.
2. Со стороны христианства притча учит тому, что неправильное употребление богатства лишает человека Царства Небесного и приводит в Ад на муки вечные. А по-светски, привязанность к богатству и мысли о себе убивают в человеке сочувствие и сострадание. И что нужно смотреть на человека не по его материальным благам, а по внутреннему миру: доброта, любовь, щедрость, сострадание к ближним.
3. Иуде дали 30 сребреников чтоб он предал Христа. Иуда указал на Иисуса, поцеловав его. Так он и сделал. Именно поэтому эти выражения указывают на продажность и предательство.
Юстиниан был император Византии в 6 веке.
У Юстиниана интересная судьба, ведь он происхоодил из крестьянской семьи, но в итоге стал величайшим византийским императором.
Объяснение:
Его правление пришлось на период с 527 по 565 годы. Юстиниан считал себя далеко не только византийским императором, а целым «Цезарем Флавием Юстинианом Аламанским, Готским, Франкским, Германским, Антским, Аланским, Вандальским, Африканским». То есть к своему титулу он приписывал все земли Западной Римской империи, которые он присоединил и прочие заслуги. Например, он называл себя Африканским, потому что ликвидировал королевство вандалов и аланов там.
Действительно, его правление характеризуется крупномасштабной политикой расширения. Помимо территорий Западной Римской империи и королевства вандалов и аланов, он ликвидировал королевство остготов и присоединил испанских вестготов, точнее сделал их своими вассалами вместе с франками, антами и алеманнами.
Его целью была реставрация империи и восстановление ее западных границ, которые существовали еще до Великого переселения народов. Но эта амбициозная цель так и не была достигнута.
Что касается внутренней политики, то он переработал римское право и создал свод законов, который известен нам как свод Юстиниана. Кроме того, был построен собор Святой Софии в Константинополе, который поражает своей красотой до сих пор.
Такая политика сделала Юстиниана важным человеком, который переходу культуры от Античности к Средневековью. Ведь он отходил от римских традиций к исключительно византийским.