После смерти в 1340 г. последнего Галицко-волынского князя Юрия II Болеслава между Польшей и Литвой началась борьба за украинские земли. Однако, с конца XIV в. ряд внешних и внутренних обстоятельств побудили эти государства к объединению, которое происходило неравномерно (окончательное, казалось бы, объединение государств сменялось их политической самостоятельностью) до сер. XVI ст. В этом объединении выделяют два основных этапа - Кревская уния 1385 г. , которая положила начало объединения Литвы и Польши, и Люблинская уния 1569р. , которая завершила их объединения в одно государство - Речь Посполитую.
Кревская уния 1385 г. Причины унии
* Стремление Литвы и Польши объединить усилия перед опасностью со стороны могучего Тевтонского ордена, который царил на Балтийском побережье, со стороны Московского княжества, авторитет которого рос после победы над татарами в Куликовской битве 1380 г. со стороны Крымского ханства (выделилось в 1443р. с состав Золотой Орды, с 1475р. признало зависимость от Османской империи) .
* Поиски великим князем литовским Ягайло (1377-1392рр. ) союзника для укрепление своего положения. Ягайло, младший сын Ольгерда, заняв великокняжеский престол вопреки принципам родового старшинства, оказался в затруднительной ситуации. Против него выступили старшие Ольгердовичи и кузен Витовт.
Протягом 1990-х років розвиток екологічної політики країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) визначався дією двох різних імперативів. Необхідно було, по-перше, реагувати на екологічну спадщину комуністичної доби, а по-друге, вирішувати проблему гармонізації з екологічною політикою Європейського Союзу (ЄС).
Наслідком сплеску екологічної активності на початку 1990-х років стали прийняття низки нових законів, увага до екологічних аспектів приватизації та експериментування з новими ініціативами, зокрема застосування еколого-економічних інструментів, таких як оподаткування викидів у довкілля і торгівля квотами на викиди. В деяких випадках це призвело до ухвалення прогресивних законів, що іноді навіть якісно перевершували існуюче екологічне законодавство ЄС. Однак через складність трансформаційних процесів в країнах ЦСЄ питання природного довкілля практично зійшли з авансцени, поступившись місцем іншим болючим проблемам.
В останні роки екологічна політика країн ЦСЄ визначалася здебільшого зусиллями щодо вступу до ЄС. Заплановане розширення ЄС стало домінуючим чинником, що впливає на формування екологічної політики в 10 посткомуністичних країнах ЦСЄ, які були за до переговорів щодо членства в Євросоюзі: Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словакії, Словенії, Угорщини й Чехії. Ця ситуація зумовлена вимогою, згідно якої для набуття членства в ЄС країна-кандидат має прийняти Acquis Communautaire (або просто acquis) – масив спільного законодавства ЄС, важливою і невід’ємною частиною якого є екологічна складова (понад 200 Екологічних Директив – нормативних актів, рішень і стратегій).
Відтак, розвиток екологічної політики у посткомуністичних країнах ЦСЄ був повністю функціонально підпорядкований необхідності її узгодження з політикою ЄС. При цьому, першочерговим питанням для країн ЦСЄ стала мінімізація негативного впливу цієї гармонізації на їхнє економічне зростання і конкурентоспроможність.
Объяснение:
