Відповідь:
У першій половині 19 ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. На під-російських землях воно становило майже 75% усієї землі. Поміщицькі господарства деградували та занепадали, про що свідчить посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, зниження прибутків тощо. Це підтверджує також і зростання заборгованості поміщиків державі, яка у першій половині 19 ст. становила понад 83 млн. крб. Наприкінці 50-х рр. кожен четвертий поміщицький маєток був оформлений під заставу.
Основними групами населення на селі в дореформений період були поміщицькі та державні селяни (крім них існували ще незначна кількість удільних селян). Велику групу становили селяни і козаки, перетворені на військових поселенців. Безземельних і розорених селян поміщики переводили у розряд дворових, які постійно працювали на панському дворі. Поміщицькі селяни переважали у Східній Україні, Правобережній, а державні – на Лівобережній та Півдні України. Відробіткова, грошова та натуральна ренти були основними формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797 р. офіційно встановлював 3-денну панщину, на практиці вона становила 4-6 днів на тиждень. Крім того, селяни повинні були відробляти і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачувати натуральний і грошовий оброки.
Державні селяни вважалися вільними. Вони поділялись на дві групи щодо своїх повинностей: ті, що платили оброк, і ті, що залишалися на, так званому, господарському становищі.
На ефективність сільськогосподарського виробництва суттєво впливали рутинний стан техніки та технологічно відстала традиційна система землеробства (у 1838 р. на 100 ревізьких душ припадало 2 плуги, система обробітку землі – трипілля, перелогова і комбінована).
Падіння врожайності. Ситуацію у сільському господарстві ускладнювали ще й неврожайні роки: від 1799 до 1856 у Східній Україні було 28 повсюдних і часткових неврожаїв.
Прогресуюче обезземелення, руйнація індивідуального господарства призвели до стихійних та організованих переселень селян у Саратовську та Астраханську губернії, на Кавказ, у Новоросійський край. У 1838 – 1852 рр. з Лівобережжя переселилося у ці райони 58,5 тис. осіб.
Пояснення:
Золотой век Елизаветы. Миф или реальность?
При жизни о ней слагали легенды. Поэты и писатели, сценаристы и режиссеры увековечивали ее славу. В последнее время интерес к ней снова возрос: новые книги и выставки знакомят людей с ее жизнью. По данным одного международного опроса, эта женщина вошла в десятку самых великих представителей Англии. Речь идет об английской королеве Елизавете I. Почему эта королева, которую называли королевой - девственницей, на протяжении истории неизменно вызывает такой общественный интерес? Действительно ли время ее правления было золотым веком?
Елизавета Тюдор родилась в 1533 году - к великому огорчению ее отца, Генриха VII, отчаянно ждавшего престолонаследника. Ее мать, Анна Болейн, вторая жена Генриха, так и не родила ему сына. Генрих нашел причину ее обезглавить. Многие полагают, что обвинения были сфабрикованы. Елизавете было всего два года.
В то время Генрих разорвал отношения с папой римским и объявил себя главой Церкви Англии. После смерти Генриха в 1547 году регенты его несовершеннолетнего сына Эдуарда VI пытались окончательно утвердить в стране протестантизм. Через шесть лет Эдуард умер и воцарилась Мария I - единокровная сестра Елизаветы, ревностная католичка. В период ее короткого, но жестокого правления Англия вновь обратилась к католичеству. Когда в 1558 году к власти пришла 25-летняя Елизавета, Англия была не только истерзана религиозной враждой, но и находилась на грани банкротства. Страна потеряла свои последние французские владения. К тому же реальную угрозу для нее представляла Испания.
