Колонна ионического ордера легка и тонка, она выше по своим пропорциям, чем коринфская колонна, ее высота равна 8 — 9.5м диаметрам. Ионическая колонна имела базу, из которой она словно вырастала кверху. Каннелюры, в дорической колонне сходившиеся под углом, в ионической колонне разделены тонкими срезами граней. От этого количество вертикальных линий как бы удваивалось, что сообщало колонне особенную легкость.Благодаря тому что желобки в ионической колонне были врезаны глубже, игра света и тени на ней была богаче и живописнее.
КИПЧАКИ (кыпчаки, в древнерусских летописях – половцы, в европейских источниках – куманы), тюркоязычный народ, занимавшийся преимущественно кочевым скотоводством и ремеслами. Предки кипчаков сиры кочевали в 4–7 вв. в степях между vонгольским Алтаем и восточным Тянь-Шанем и упоминались в китайских источниках как народ сеяньто. Образованное ими в 630 государство было затем уничтожено китайцами и уйгурами. Остатки племени отошли в верховья Иртыша и степи восточного Казахстана. Они получили название кипчаки, что, по легенде, означало «злосчастные». В 10 в. жили на территории современного северо-западного Казахстана, гранича на востоке с монголоязычными кимаками, на юге с огузами и на западе с хазарами; распадались на ряд племен. В условиях распада Хазарского каганата кипчаки стали переходить с середины 10 в. Волгу вслед за турками-огузами и расселяться в степях Северного Причерноморья и Кавказа. В 11 в. восточные кипчаки находились под властью кимаков, а позднее кипчакским племенам пришлось под натиском киданей все дальше уходить на запад. К 1030-м они заняли степные пространства от Иртыша до Волги, а затем – и восточно-европейскими степи.
Прийнята X з'їздом РКП(б) резолюція «Про заміну продрозкладки продподатком» передбачала набагато ширшу програму, ніж можна було зробити висновок з назви резолюції — вона заклала основи індустріального стрибка.
Слухаючи виступ В. Леніна, делегати X з'їзду без перебільшення пережили шок - вождь закликав їх до того, у боротьбі з чим вони проливали кров на фронтах громадянської війни, наближаючи епоху «світової комуни». Ще кілька місяців тому за слова, виголошувані тепер В. Леніним, ВЧК на чолі з Ф. Дзержинським відправляла на смерть тисячі «ворогів революції».
Питанням першочергової ваги було кооперування селянства. Розв'язання цієї задачі включало селян у соціалістичне будівництво, з одного боку, і нейтралізовувало їх як потенційно ворожу більшовикам силу, з другого. Створення за словами В. Леніна, «цивілізованих кооператорів», налагодження нормальних економічних зв'язків між містом і селом залишало комуністам надію дочекатися світової пролетарської революції, яка «запізнювалася». Якщо вона все ж таки не відбудеться - самостійно, усупереч ученню К. Маркса, будувати соціалізм у Росії, оточеній «імперіалізмом».
Підоймою для відродження не лише села, а й економіки в цілому, стала заміна продовольчої розкладки чітко визначеним податком, дозвіл оренди землі й найму робочої сили. Тепер селянин, сплативши державі наперед відомі йому обсяги податку, вільно продавав решту своєї продукції на ринку й отримував прибуток. Відтак за 1922-1924 рр. сільське господарство досягло рівня найуспішнішого з довоєнних 1913 р., а споживання м'яса в сім'ях зросло вдвічі.
Запроваджуючи НЕП, держава зберегла за собою «командні висоти» у важкій промисловості та інших найважливіших галузях, зате дозволила приватну торгівлю й дрібне приватне виробництво із застосуванням найманої робочої сили. Та й державна промисловість тепер змушена була не просто виконувати план, а працювати на ринок, оскільки була переведена на самофінансування - що продано, те й можна розподіляти серед працівників. Не всім це виявилося під силу, тому частина дрібних виробництв збанкрутіла й була продана колишнім власникам або передана в оренду чи здана в концесію (за роки НЕПу було надано дозвіл лише на 123 концесії).