ответ:Утворення держави з центром у Києві
Розвиток виробництва у праукраїнців зумовив зростання продуктивності праці, удосконалення землеробських знарядь. Відпала потреба у спільному обробітку землі. Земля та все вирощене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на спільній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду.
Поміж членів громади посилювалося майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували у своїх руках багатства. Праукраїнці того часу мали своєрідний суспільний устрій, що дістав назву військової демократії. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.
З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання - князівства, які очолювали князі. Центрами їх стали "городи": у полян, наприклад, - Київ, у сіверян - Чернігів. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони - дружини.
Процес об'єднання князівств у єдину державу прискорювало ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене Великим переселенням народів. Через причорноморські й приазовські степи хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдавали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожували нормани.
Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Руською землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники - арабські й візантійські автори називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його, - русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київська Русь.
Походження назви "Русь" - одне з найдискусійніших питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VI-VII ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен - полян, сіверян, уличів. Воно займало територію між Десною та Россю й Тясмином, Горинню та Сеймом і Сулою. Тут розташовані кілька річок з однокорінними назвами - Рось, Росава, Росавиця, - що, можливо, й покладено в основу назви "Русь".
Інша версія свідчить на користь іраномовного походження назви. Можливо, "Русь" походить з сарматської мови (rhos - світло). Таку назву могло мати одне з сарматських племен, яке згодом було асимільовано антами, від яких уже й була сприйнята назва праукраїнцями.
Деякі дослідники вважають, що назва "Русь" має північне походження. Вони виводять її від фінської назви шведської території ruotsi, a саму Русь розташували на території, опанованій новгородськими словенами.
Объяснение:
Вели́кий кня́зь ки́ївський — у ІХ — ХІІІ століттях титул правителя міста Києва і Київського князівства, найвищий титул правителя Руської Держави (Київської Русі). Носіями титулу були представники династії Рюриковичів. Першим історичним київським князем, якого знають руські та іноземні джерела Х ст., був Святослав Ігорович. Першим легендарним київським князем вважається засновник міста Кий. Із подальших правителів Києва до нас більш-менш достовірно дійшли тільки два імені. Це Аскольд, що його Ян Длугош називає нащадком Кия, а Візантійський імператор Василій I Македонянин використовує слово каган — титул, що дорівнює імператорському, та Дір, про якого Аль-Масуді пише, що він був «перший між слов'янськими королями». На жаль, хронологічно визначити часові рамки княжінь цих правителів наразі неможливо.
Объяснение можно коронку
Государственным языком Великого княжества Литовского был русский, законы были также взяты из Древней Руси. Литовские феодалы старались подавить самостоятельность русских, украинских и белорусских земель.
К концу XV века происходит объединение русских земель в единое государство. Этому усиление верховной власти и возросшее общение между русскими землями. Объединение страны необходимо было для борьбы с внешними врагами. Этот процесс занял почти два с половиной столетия. Постепенно на основе прежней древнерусской народности оформились три новых народа – русский (или великорусский), украинский и белорусский. У них было общее происхождение, много общего в языке и культуре, но у каждого были и свои особенности.
В конце XVI - первой половине XVII века началась освободительная война украинского и белорусского народов против Речи Посполитой и борьба за воссоединение с Россией.
Во главе освободительного движения встал Богдан Хмельницкий. Царь Алексей Михайлович и патриарх Никон активно поддерживали идею воссоединения, которое объединило бы все православные народы.
В 1653 году Земский собор, созванный в Московском Кремле, вынес решение о воссоединении русского, украинского и белорусского народов. Польше была объявлена война. В 1654 году Переяславская рада ратифицировала решение Московского Земского собора.
Изменился титул русского царя – царь Алексей Михайлович и его сын царь Федор Алексеевич титуловались – «великий государь царь и великий князь всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец».