На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух «який ставив завдання домогтися надання жінкам виборчих прав». У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися до політики. Це не дивно, оскільки політика тривалий час залишалася долею чоловіків. Адже у чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і «глибинними структурними змінами у соціумі та, насамперед, — значним збільшенням частки жіночої праці у суспільному виробництві». У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це потягнуло за собою появу нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема «подвійної зайнятості», а отже, спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра). У галузі політики це виявилося у більшій активності жінок у низових партійних організаціях.
Особливість місії проявилася в тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великої Британії. У поєднанні з її інтуїцією, вмінням орієнтуватися в ситуації — ці практичні навички дали світові феномен тетчеризму.
Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді».
Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин із кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.
Маргарет Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості тощо. У той час, як для жіночого стилю загалом властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної для всіх лінії поводження у політиці. Причиною даного протиріччя є, очевидно те, що Тетчер часто доводилось бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка в політиці вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки своєю більшістю значно активніші у низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, зазвичай вона змушена виявляти удвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою компетенцію у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади, вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими. Хоча останнім часом гається визначена тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства у зв'язку з тим, що жінці стало легше стати до політики.
Подробнее - на -
Объяснение:
Его уход оставил в Венгрии политический и дипломатический вакуум. Два соперничающих претендента стремились заполнить его, оспаривая корону умершего короля Людовика. Первым был эрцгерцог Фердинанд Габсбург, брат императора Карла V. Его соперником-претендентом был Ян Запольяи, правящий князь Трансильвании. Как венгр, он мог привлечь на свою сторону закон, исключающий участие иностранцев в борьбе за трон его страны.27 Запольяи, с его по-прежнему свежей и неизмотанной в боях армией контролировал большую часть королевства. Сейм, состоявший в основном из венгерской знати, избрал Запольяи и тот вошёл в Будапешт, чтобы быть увенчанным короной.28 Это устроило Сулеймана, который мог рассчитывать, что Запольяи выполнит своё обещание. Запольяи получил материальную поддержку от Франциска I и его антигабсбургских союзников. Однако несколько недель спустя соперничающий сейм, поддерживаемый прогерманской частью родовой знати, избрал Фердинанда, который был уже избран королём Богемии, королём Венгрии. Это привело к гражданской войне.29 Фердинанд пошёл походом на Запольяи, нанёс ему поражение и отправил его в изгнание в Польшу. Фердинанд был коронован как король Венгрии, оккупировал Буду и начал строить планы создания центральноевропейского государства Габсбургов, образованного из Австрии, Богемии и Венгрии.
Подобные планы, должны были зависеть от турок, дипломатия которых влияла на курс европейской истории. Из Польши Запольяи отправил в Стамбул посла, ища союза с Сулейманом. Сначала он встретил со стороны Ибрагима и его коллег-визирей высокомерный приём. Но в конечном итоге султан согласился дать Запольяи титул короля, фактически даря ему земли, которые завоевали его армии, и обещая ему защиту от Фердинанда и всех его врагов.30
Был подписан договор, по которому Запольяи взял на себя обязательства выплачивать султану ежегодную дань, выделять в его распоряжение каждые десять лет десятую часть населения Венгрии обоих полов и навечно предоставить право свободного прохода через его территорию вооружённым силам турок. Это превратило Яна Запольяи в вассала султана, а его часть Венгрии – в королевство-сателлита под протекторатом Турции.31
Фердинанд в свою очередь направил в Стамбул послов в надежде достичь перемирия. Но султан отказал им в их требованиях, и они были брошены в тюрьму.
Таким образом, можно заключить, что первые военные компании Сулеймана были удачными, т.к. беспрепятственно у Венгрии был отобран Белград (1521 г.), большой сербский город, который раннее ей принадлежал. Необходимо заметить, что остальная часть Сербии давно уже принадлежала Турции. Что же касается непосредственно Венгрии, то после битвы при Мохаче и соперничества между Фердинандом Габсбургом и Яном Запольяи, на престоле воцарился поддерживаемый султаном Запольяи, чья политика соответствовала интересам Сулеймана Великого.
