Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повість временних літ", Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.
Передумови утворення східнослов'янської держави.
Східні слов'яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. "Повість временних літ" складена п'ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: "Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, - за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям - словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами." Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст.
Першим етапом утворення держави у східних слов'ян було утворення протягом VII - першої половини ІХ ст. перед державних утворень - полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу та ін. Східнослов'янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості. Згодом, породження родоплемінного ладу - великі і малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня - племінні княжіння.
Докорінною причиною утворення держави у східних слов'ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв'язків, воєн, переміщення сільського населення у міста), наростання соціальної напруженості переросли регулюючі функції роду і вимагали принципово нового регулятора - публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.
Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних слов'ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньої загрози - в першу чергу з боку хозар, об'єднаних у потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі.
Формування державного апарату стимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони. Особливо це стосувалося шляху "Із варяг у греки".
Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повість временних літ", Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.
Передумови утворення східнослов'янської держави.
Східні слов'яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. "Повість временних літ" складена п'ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: "Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, - за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям - словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами." Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст.
Першим етапом утворення держави у східних слов'ян було утворення протягом VII - першої половини ІХ ст. перед державних утворень - полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу та ін. Східнослов'янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості. Згодом, породження родоплемінного ладу - великі і малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня - племінні княжіння.
Докорінною причиною утворення держави у східних слов'ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв'язків, воєн, переміщення сільського населення у міста), наростання соціальної напруженості переросли регулюючі функції роду і вимагали принципово нового регулятора - публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.
Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних слов'ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньої загрози - в першу чергу з боку хозар, об'єднаних у потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі.
Формування державного апарату стимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони. Особливо це стосувалося шляху "Із варяг у греки".
В то же время Борис Годунов подвергается резкому осуждению. В «Повести» его деятельность изображена мрачными красками, автор обвиняет Годунова во всевозможных злодеяниях. Не скрывает «Повесть» и своего враждебного отношения к дворянству. Впоследствии «Повесть» была продолжена, изложение событий в ней доведено вплоть до 1645 г. В дополненном виде это литературное произведение известно теперь под названием «Иное сказание».
Резкий протест против насилий интервентов и негодование по адресу поддерживавших их изменников-бояр содержатся в агитационном произведении «Новая повесть о преславном Российском царстве и великом государстве Московском». Оно создано в конце 1610г. или в начале 1611 г. неизвестным автором, принадлежавшим к дворянству. «Новая повесть» прославляет защитников осаждённого врагами Смоленска и горячо призывает население подняться на борьбу с иноземными захватчиками.

В годы интервенции появились публицистические произведения особого типа — «видения», в которых излагались различные легендарные эпизоды и предсказания. Целью их распространения была агитация за родины. Ряд сочинений облекался в форму «плачей». Наиболее значительным из них является «Плач о пленении и о конечном разорении Московского государства» (1611 — первая половина 1612 г.). В нём содержится лирическое сетование о судьбах родной страны, о тяжёлых бедствиях, причинённых ей врагами, и вместе с тем выражена ненависть к интервентам и к предателям из числа московских бояр.
Некоторые литературные произведения, созданные в дворянской среде, направлены против крестьян и холопов, восставших под предводительством Болотникова. Автор «Письма дворянина к дворянину» помещик Иванец Фуников рассказывает о том, как участники крестьянской войны боролись с господствующим классом. Описание хода восстания Болотникова с позиций дворянства дано также в «Казанском сказании». Выступления угнетённых слоёв населения против феодалов охарактеризованы в этих сочинениях в резко враждебных тонах.
Совсем по-иному оцениваются события в публицистических произведениях, вышедших из лагеря восставших крестьян. Во время крестьянской войны начала XVII в. широко распространялись яркие по содержанию «листы» (прокламации) Ивана Болотникова. Они призывали угнетённые народные массы к ликвидации феодальной земельной собственности и крепостной зависимости, к расправе с представителями господствующего класса.
В эту эпоху появилось несколько больших литературных памятников, в которых даётся общий обзор исторических событий конца XVI— начала XVII в. К ним принадлежат «Временник» (1619 г.) дьяка Ивана Тимофеева и «Сказание» келаря Троице-Сергиева монастыря Авраамия Палицына (1620г.). Оба произведения проникнуты идеологией правящего класса. Авторы осуждают движение народных масс, в выступлении которых против крепостнического гнёта они видят основную причину «смуты». Вместе с тем в названных сочинениях, несмотря на классовую ограниченность взглядов их авторов, можно почерпнуть ценные сведения для характеристики одного из переломных моментов в истории нашей родины. Иван Тимофеев дал яркое описание бедствий, причинённых Русскому государству иноземными захватчиками. Он рассказал по личным впечатлениям о тяжёлом положении Новгорода в период шведской оккупации. В труде Авраамия Палицына центральное место занимает повествование об осаде Троице-Сергиева монастыря в 1608—1610 гг. польскими интервентами. Автор рисует стойкость и мужество простых людей, которые предпочитали погибнуть в бою, но не сдаться врагу.
.