Відповідь:
Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
Пояснення:
1. Как, когда и почему появился Великий Шелковый путь?
Император Хань Ву послал императорского посланника Чжан Цяня в 138 г. до н. э., чтобы познакомиться с культурами в Центральной Азии, и его отчеты из его путешествий содержали ценную информацию о людях и землях, лежащих на западе. Шелковый путь представлял собой сеть торговых путей, связывающих Китай и Дальний Восток с Ближним Востоком и Европой. Установлено, что династия Хань в Китае официально открыла торговлю с Западом в 130 г. до н.э., маршруты Великого шелкового пути оставались в актвном использовании до 1453 г. н.е. Данный путь был создан для транспортировки шелка из Китая. С этим и связанно название этого пути.
2. В связи с чем со временем менялись маршруты Великого Шелкового пути?
Из-за разнообразия и расширения ассортимента, климата и из-за геополитической ситуации. Эти маршруты развивались с течением времени и в соответствии с изменяющимися геополитическими контекстами на протяжении всей истории. Например, купцы из Римской империи старались избегать пересечения территории парфян, врагов Рима, и поэтому брали маршруты на север, через кавказский регион и через Каспийское море. Точно так же, в то время как обширная торговля происходила по сети рек, которые пересекали центрально-азиатские степи в раннем средневековье, в то время, как их уровень воды поднимался и падал, а иногда и вовсе иссякал, и торговые пути изменялись соответственно.
