Единовластие Цезаря.
в 1 веке до н.э. римская армия состояла из наёмников, неимущих граждан. Солдаты могли служить каждому богатому полководцу за деньги, и бедняк стать опр. полководцу единоличным правителем , 1 из консулов.
после победы над Спартаком , главными врагами Помпей и Красс.
Юлия Гая Цезаря выдвинули . Он был из знатного рода, чтобы его выдвинули, он показывал всем , что очень любит и уважает бедных и малоимущих, хоть это было не правдой. К нему могли прийти бедняки и попросить еды, ночлега и возможности работать , и он давал им всем эту возможность. ОН хотел быть первым, но не имел для права властвовать ни армии, ни больших богатств. ОН приносил себя людям , как добряка, угостил их, был ласков, помирил Красса и Помпея, так как они были заклятыми врагами. ТАКИМ ОБРАЗОМ ПОКАЗЫВАЛ , ЧТО ОН лучший, Его выбрали. НО Эти полководцы не считали его серьёзным соперником, его известность хотели использовать в своих целях. Цезарь выиграл Галлию .которая делилась на 2 части, Заальпийскую ( за Альпами) и Предальпийскую ( перед Альпами).он подчинил всю Завальпийскую чкасть, а та была давно захвачена римлянами и др. легионерами. Его успехи вызывали зависть у Красса и Помпея и Красс, желая доказать , Что он лучше руководствует походом на Восток против Парфьянского государства, но проигрывает, ему предлагают переговоры сами парфьянцы и убивают его на одном из переговоров. ОН уговорил сенат ( Народное собрание в Риме) , чтобы те подговорили его , отпустить всё войско, а так как войкро было из бедных, то они как простолюдины и могли рассказать всем о его отвратительном отношении к легионерам или защитникам. НО он отказался и всё равно объявлен врагом своего отечества
На початкових етапах революції, коли в США взяло гору переконання в тім, що вони будуть існувати як об'єднання 13 суверенних політичних суспільств, демократи приділили першорядну увагу конституціям штатів
У період війни за незалежність у гострій боротьбі між супротивниками і прихильниками прав штатів перемога виявилася на стороні децентралістів: договірна угода між 13 провінціями, відоме за назвою "Статті конфедерації" 1781 року закріплювало суверенітет штатів у всіх важливих сферах економічного, соціального і політичного життя.
Відношення ідеологів демократичних сил до центральної політичної влади в США неоднозначно. Пейн, Франклін, Раш, Джефферсон - прихильники сильної централізованої держави. Р. Г. Чи і Дж. Мейсон – анти-федералісти.
Після війни за незалежність Джефферсон виявляється серед прихильників "широкого" тлумачення "Статей конфедерації", що означає пошуки "в яких мається на увазі право" континентального конгресу.
Що стосується центральної влади, то була вироблена загальна американська конституція "Статті конфедерації", що набрала сили в 1781 році, після того, як була ратифікована всіма штатами. Якщо говорити про загальну оцінку "Статей конфедерації", то вони не містять правових гарантій, не надають центральної влади, тобто конгресу скільки-небудь серйозних повноважень для проведення реформ, не дають важелів для діючого керування країною.
В умовах воєнного часу життєво необхідними були мобілізація матеріальних і людських ресурсів для успішної боротьби з ворожою армією. Для центральної влади - конгресу, на частку якого випало рішення цього питання, він виявився занадто складним. Засоби і методи, до яких конгрес прийшов у своїй економічній і фінансовій політиці, були в багатьох відносинах показовими для стану і характеру державної влади США періоду війни за незалежність. На самому початку війни ринкова кон'юнктура в колишніх англійських колоніях склалася сприятливо, і аж до осені 1776 року продовжувався економічний підйом у результаті збільшення попиту на цілий ряд товарів, у яких бідувала армія. Однак згодом положення стало мінятися. Зима 1776-78 р. принесла серйозних труднощів, послуживши поворотним пунктом в економічному становищі американської республіки.