ответ:
прийшовши до влади, скоропадський видав свій маніфест, в якому проголошувались: 1) розпуск центральної ради і земельних комітетів; 2) відновлення приватної власності; 3) замість унр оголошувалася українська держава з гетьманом на чолі, який до скликання парламенту зосередив у своїх руках всю законодавчу, виконавчу і судову владу.
внутрішня політика гетьманського уряду мала неоднозначні наслідки.
з одного боку сучасники п. скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення україни за часів гетьманату. сприяли цьому відновлення приватної власності, підтримка вільного підприємництва, вагомий вплив промислових та торгівельних кіл на економічну політику держави, широкий збут товарів до австро-угорщини та німеччини. це був період налагодження грошового обігу, вдосконалення грошової системи, створення державного бюджету, відкриття кількох банків, заснування нових акціонерних компаній, промислових підприємств та бірж. було відновлено залізничний рух, реорганізовано флот.
найуспішнішим напрямком внутрішньої політики гетьмана стала національно - культурна політика. значними були успіхи в галузі освіти і культури. проходила українізація державного апарату, відкрито близько 150 українських гімназій, 2 українські університети (в києві та кам’янці); було засновано державний український архів, українську національну бібліотеку, 24 листопада 1918 р. відкрито українську академію наук; відбувалася організація великих культурних закладів: національного музею, національного театру, національної бібліотеки, державного симфонічного оркестру тощо.
важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. української автокефальної церкви на чолі з митрополитом в. липківським.
з іншого боку суттєві невдачі гетьманського кабінеру були пов’язані з нерозумінням та неприйняттям змін, що вже склалися у свідомості населення україни в ході революції та певних чинників окупаційного становища.
основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. до національної ідеї вони ставилися байдуже, тобто гетьманат мав вузьку соціальну базу. однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро - німецьких окупантів зумовили таку соціально - економічну політику гетьманського уряду, яка вела не до об’єднання суспільства, а до поглиблення розколу.
в аграрній сфері було проголошено максимум землеволодіння в 25 га, але насправді відбувалося повернення поміщицького землеволодіння, відшкодування завданої селянами шкоди, а для цього введення в села військових команд.
у промисловому секторі економіки було скасоване робітниче законодавство, 8-годинний робочий день, ліквідовувався робітничий контроль; встановлювався 12-годинний робочий день, поновлювалися в правах власники заводів, фабрик, рудників та шахт; заборонялися страйки, застосовувався локаут. як результат – у липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху (припинили роботу майже 200 тис. залізничників).
нарешті пропоміщицька політика призвела до того, що боротьба з повстаннями на селі стала постійною проблемою гетьманського уряду. влітку 1918 р. на київщині, чернігівщині та катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. повстанські загони налічували понад 40 тис. осіб.
важливим фактором тогочасного становища україни було те, що справжніми господарями в україні стали не гетьман і його уряд, а окупаційна німецька військова адміністрація. вона прагнула перетворитиукраїну на маріонеткову державу для вивозу (в економічній сфері) продовольства і сировини. в політичній сфері україна була потрібна німеччині як противага більшовицькій росії та слухняний суб’єкт міжнародного права. німецька сторона не допустила формування дієздатної української армії: із запланованого 300-тис. війська (8 армійських корпусів і 4 кавалерійські дивізії) вдалося зібрати лише 65 тисяч.
объяснение:
После революций 1848—49 промышленный переворот, начавшийся в Англии в 60-х годах 18 века, во Франции в конце 18 века, в США во 2-м десятилетии 19 века, распространился в полном объёме на такие страны, как Германия и Австрия. Росла численность пролетариата, концентрировавшегося в крупнейших промышленных центрах. За экономическим кризисом 1857 последовала активизация экономических и политических выступлений рабочего класса, сменившая период временного послереволюционного упадка; забастовка лондонских строителей в 1859, поддержанная рабочими Франции, Швейцарии и некоторых других стран; выступление английских и французских рабочих против вмешательства Великобритании в Гражданскую войну в США (1861—65), а также в защиту национально-освободительной борьбы польского народа. Однако рабочий класс не имел своего революционного центра, организующего и объединяющего рабочих, распространяющего среди них теорию научного коммунизма. Таким центром стал под руководством Маркса и Энгельса основанный в 1864 Интернационал 1-й (Международное товарищество рабочих), который поддерживал не только выступления рабочих и их профессиональные объединения (первые профессиональные союзы возникли в Великобритании, Франции, США в конце 18 века), но и все крупнейшие прогрессивные демократические движения (например, борьбу за расширение избирательных прав в Великобритании, национально-освободительные движения в Ирландии и Польше), неустанно вёл борьбу против разжигавшихся эксплуататорскими классами грабительских войн, против гонки вооружений, выступая в то же время за справедливые национально-освободительные войны и вооружённую борьбу против строя, основанного на эксплуатации человека человеком.
Объяснение:
развитие владимирской руси было тесно связано и с
пролегавшими через её территорию древними торговыми путями. о торговых
связях со странами востока говорят многочисленные сердоликовые и
хрустальные бусы, поливные сосуды и, конечно, клады восточных монет
(диргемов) .
существовала тесная связь владимирской земли с новгородом
великим, особое место в торговых отношениях между ними занимала торговля
хлебом.
прочные контакты владимирская русь имела с византийской империей
и странами западной европы. речные пути пролегали по оке, клязьме, нерли,
но, кроме речных, существовали и сухопутные дороги. перекрытие торговых
дорог могло закрыть проезд купцов и нарушить торговые отношения.
города ростово-суздальской руси делились на старые («старшие» ) и
новые (пригороды) . к старшим относились бывшие центры племенных союзов -
ростов, суздаль, муром, к - владимир, переяславль и вновь
возникавшие городские центры. муром и ростов впервые упоминаются в
летописях под 862 г. население их было этнически неоднородным (славяне,
меря, мурома) , но в xii в. в них уже преобладал славянский элемент. в
городах сосредотачивалось целой округой -волостью. поэтому в них
размещались дворы князей, посадников, тысяцких, бояр и членов дружины. но
основными жителями городов были ремесленники и торговцы. в каждом городке
имелись кузнецы, гончары, плотники, мастера золотых и серебряных дел и
другие специалисты. специализация шла не по материалу, а по готовому
изделию. седельник, например, должен был знать кожевенное дело, уметь
ковать стремена и чеканить узорчатые накладки на седельные луки. селились
ремесленники группами по сходству профессий. так в городах возникали
слободы (или концы) гончаров, кузнецов, кожевников и т. д. дома
ремесленников были больше сельских изб, так как жилище часто совмещалось с
мастерской. в некоторых домах уже в xii в. имелись даже вытяжные трубы
-дымари, поставленные рядом с печью. утварь горожан отличалась большим
разнообразием и лучшей отделкой. в домах имелись светильники, амфоры для
вина, бронзовые кресты, хитроумные замки и ключи. но жёны ремесленников
также, как и крестьянки, мололи муку на жерновах, пряли пряжу и ткали.
ремесленники работали на заказ и на рынок. некоторые мастера владели
местами на торгу и сами продавали изделия.
в нашего края можно условно выделить пять этапов
строительства городов. первый связан с деятельностью владимира мономаха в
ростово-суздальской земле, когда было построено десять городов-крепостей;
второй последовал за переносом столицы княжества из ростова в суздаль юрием
долгоруким, когда было построено 22 города; третий этап падает на период
правления андрея боголюбского, им было построено четыре города; на пятом
этапе во времена всеволода большое гнездо было возведено ещё семь городов,
а в канун монголо-татарского нашествия князем юрием всеволодовичем
возводится один город - нижний новгород.