композиція. 20 невеликих розділів історичні події, що зображені у творі. розгром шведів російськими військами петра i під полтавою 1709 року та втеча мазепи з карлом xii до туреччини жанрові особливості. поема дж. байрона — це ліро-епічна поема, монолог-сповідь мазепи. автора цікавить плин почуттів, рух думок героя, політ його уяви. образ мазепи у поемі байрона гетьман зображений на початку й наприкінці твору людиною похилого віку, йому 70 років. сильний, сміливий, здатний зберегти самовладання у найскладнішій ситуації. він не може змінити хід історії, але завжди береже свою честь і гідність, залишається людяним. образ мазепи досить багатогранний. у поемі він змінюється зовнішньо під вагою прожитих років, але зберігає головне: мужність, силу, тверезість розуму, шляхетність. легальная работа оператором call-центра в г. киев – риси романтичного героя в образі мазепи. він похмурий, самотній, вірний високим ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності вітчизні), волелюбний, внутрішньо незалежний. – риси «байронічного героя» у характері мазепи. «шляхетний злочинець», самотній, нескорений, волелюбний, бунтар зі страдницькою душею, в якій відбиваються настрої «світової скорботи»; смілива вдача, могутня воля, титанічна постать символічні образи “мазепа” байрон «дика країна», у якій «дикі степи», «дикий праліс», «дика площина» символічні образи, що створюють емоційний, романтичний образ україни, що є вільною, але ще неосвоєнною землею. образ долі, яка переслідує усіх героїв. доля відвернулася від шведів під полтавою, від короля карла xii, прирікши його на втечу, доля звела мазепу з терезою, подарувавши йому таке сильне кохання, але й розлучила їх (адже мазепа нічого не знає про подальшу долю своєї коханої), доля врятувала його, принісши в україну, й зробила мазепу гетьманом. образ коня. у романтичній літературі кінь є символом вдачі, людської долі. тому стає зрозумілим, чому карл xii втрачає своїх коней (доля відвернулася від нього), а мазепа зберіг свого коня (доля до нього прихильна). образ «дикого коня», що ніс мазепу через ліси й степи з польщі в україну – символ нестримної пристрасті майбутнього гетьмана, і фатальної долі, і втілення смерті, що очікувала мазепу, і кари небесної за його вчинок (порушення подружньої вірності), і символ несхитної волі, що є у мазепи і яка й приводить його до гетьманства. із цим образом нерозривно пов’язаний і образ україни, яка постає вільною країною, що повинна рухатися у майбутнє. бурхливі потоки, потужні хвилі, сильні вітри уособлюють пристрасті, що охопили героя. вороння символізує смерть. степ — вільнолюбивий дух мазепи. буйний чагарник, ліс — перепони, які траплялися на його життєвому шляху. вечірній холод, туман, морок, тьма, ридання вітру, похмуре небо підсилюють страждання мазепи. ранок, біла мла, схід сонця є символом надії. образ вершника мазепи символ – неспокійної душі; – нескореної сили; постійної небезпеки; уособлення вільної людини; символ свободи, нації. поема «мазепа» – романтична поема 1. „ мазепа”- це ліро- епічна поема . поява так званих мішаних жанрів була характерна для романтизму. 2. зацікавила поета сама легенда, що була таємничою, ефектною, небуденною. 3. романтиків завжди цікавили неординарні особистості, масштабні постаті. мазепа – саме такий. 4. експресивні вираження переживань, чіткі логічні позиції, антитеза-(насильство- беззахисність, тиран-жертва, завойовник-завойований)- все це вказує на приналежність до романтизму. сюжет “мазепа” поема побудована у формі розповіді-сповіді головного героя твору — старого гетьмана мазепи про любовну пригоду, яка колись трапилася з ним. поема складається з 20-ти невеличких розділів; час дії — важкі для карла xii і мазепи дні після поразки під полтавою. історія написання поеми «мазепа» поему «мазепа» байрон написав під час перебування в італії (у венеції та равенні) в 1818 або 1819 році. на розповіді мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню терезу, дружину старого багатого графа-воєводи, позначилися взаємовідносини самого байрона з юною дружиною графа гвічіоллі, яку також звали терезою. на початку своєї поеми байрон подав довідку, що в її основу був покладений один із епізодів з «історії карла xii» французького письменника вольтера про те, як «шляхтич» мазепа в юності за зв’язки з жінкою польського вельможі був покараний — прив’язаний до дикого коня, якого відпустили в степ. тоді «мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер». ця подія й становить основний зміст поеми. про неї розповідає мазепа шведському королеві карлу xii, коли після розгрому петром і під полтавою 1709 року вони втікали до туреччини
В 1839 году в третьем номере журнала «Отечественные записки» была опубликована повесть Михаила Лермонтова «Бэла». Затем, в одиннадцатом номере появилась повесть «Фаталист» и во второй книжке журнала за 1840 год - «Тамань». В том же году уже известные читателю три новеллы, повествующие о различных эпизодах жизни некоего Печорина, вышли в печати как главы романа «Герой нашего времени». Критика встретила новое произведение неоднозначно: завязалась острая полемика. Наряду с бурными восторгами Белинского, назвавшего роман Лермонтова произведением, представляющем «совершенно новый мир искусства», увидевшего в нем «глубокое знание человеческого сердца и современного общества», «богатство содержания и оригинальность», в печати звучали голоса критиков, абсолютно не принявших роман.
Один из самых ярых противников Лермонтова, некто А.С. Бурачок, утверждал, что образ главного героя романа - «эстетическая и психологическая нелепость», а в самом произведении «философии, религиозности русской народной и следов нет». Но как бы мы не оценивали роман, нельзя не отметить то мастерство, с которым Лермонтов выписал своего главного героя.
На протяжении всего произведения автор как можно полнее стремится раскрыть внутренний мир своего героя - Григория Александровича Печорина. Композиционная сложность романа неразрывно связана с психологической сложностью образа главного героя. Неоднозначность характера Печорина, противоречивость этого образа выявлялась не только в исследовании самого его духовного мира, но и в соотнесении героя с остальными персонажами. В первой части мы видим Печорина глазами Максима Максимыча. Этот человек искренне привязан к Печорину, но духовно глубоко ему чужд. Их разделяет не только разница социального положения и возраст. Они - люди принципиально различных типов сознания и дети разных эпох. Для штабс-капитана, старого кавказца, его молодой приятель - явление чужеродное, странное и необъяснимое. Поэтому в рассказе Максим Максимыча Печорин предстает как человек загадочный, таинственный.
В главе «Максим Максимыч» завеса тайны начинает приподниматься. Место рассказчика занимает давешний слушатель штабс-капитана, путешествующий офицер. И таинственному герою «кавказской новеллы» придаются какие-то живые черты, его воздушный и загадочный образ начинает обретать плоть и кровь. Странствующий офицер не просто описывает Печорина, он дает психологический портрет. Он - человек того же поколения и близкого, вероятно, круга. Если Максим Максимыч ужаснулся, услышав от Печорина о томящей его скуке: «…жизнь моя становится пустее день ото дня…», то его слушатель принял эти слова без ужаса как вполне естественные: «Я отвечал, что много есть людей, говорящих то же самое; что есть, вероятно, и такие, которые говорят правду…» И поэтому для офицера-рассказчика Печорин гораздо ближе и понятнее; он многое может объяснить в том: и «разврат столичной жизни», и «бури душевные», и «некоторую скрытность», и «нервическую слабость». Так, загадочный, ни на кого не похожий Печорин становится более или менее типичным человеком своего времени, в его облике и поведении обнаруживаются общие закономерности. И все же загадка не исчезает, «странности» остаются. Повествователь отметит глаза Печорина «они не смеялись, когда он смеялся!»
В них рассказчик попытается угадать «признак - или злого нрава, или глубокой посмеянной грусти»; и поразится и блеску: «то был блеск, подобный блеску гладкой стали, ослепительный, но холодный»; и поежится от «проницательного тяжелого» взгляда… Лермонтов показывает Печорина как человека неординарного, умного, сильного волей, храброго. Кроме того, его отличает постоянное стремление к действию, Печорин не может удержаться на одном месте, в окружении одних и тех же людей. Не от этого ли он не может быть счастлив ни с одной женщиной? Печорин сам себе создает приключения, активно вмешиваясь в судьбу и жизнь окружающих, меняя ход вещей таким образом, что это он приводит к взрыву, к столкновению. Он вносит в жизни людей свою отчужденность, свою тягу к разрушению. Он действует, не считаясь с чувствами других людей, не обращая на них внимания. Он эгоист.Наиболее полно и глубоко внутренний мир героя раскрывается в главе «Княжна Мери». Завязкой здесь является встреча Печорина с Грушницким, знакомым юнкером. И тогда начинается очередной «эксперимент» Печорина. Вся жизнь героя представляет собой цепь экспериментов над собой и другими людьми. Цель его - постижение истины, природы человека, зла, добра, любви. Именно так и происходит в случае с Грушницким.
Скоморохи появились в Древней Руси в качестве странствующих актеров, певцов, исполнителей сценок, акробатов, острословов. Владимир Даль характеризует скоморохов как «промышляющих пляской с песнями, шутками и фокусами» . Скоморохи популярны в качестве персонажей русского фольклора, героев народных поговорок: «У всякого скомороха есть свои погудки» , «Не учи плясать, я сам скоморох» , «Скоморошья потеха, сатане в утеху» , «Бог дал попа, черт скомороха» , «Скоморох попу не товарищ» и др. Вот так.
відповідь:
композиція. 20 невеликих розділів історичні події, що зображені у творі. розгром шведів російськими військами петра i під полтавою 1709 року та втеча мазепи з карлом xii до туреччини жанрові особливості. поема дж. байрона — це ліро-епічна поема, монолог-сповідь мазепи. автора цікавить плин почуттів, рух думок героя, політ його уяви. образ мазепи у поемі байрона гетьман зображений на початку й наприкінці твору людиною похилого віку, йому 70 років. сильний, сміливий, здатний зберегти самовладання у найскладнішій ситуації. він не може змінити хід історії, але завжди береже свою честь і гідність, залишається людяним. образ мазепи досить багатогранний. у поемі він змінюється зовнішньо під вагою прожитих років, але зберігає головне: мужність, силу, тверезість розуму, шляхетність. легальная работа оператором call-центра в г. киев – риси романтичного героя в образі мазепи. він похмурий, самотній, вірний високим ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності вітчизні), волелюбний, внутрішньо незалежний. – риси «байронічного героя» у характері мазепи. «шляхетний злочинець», самотній, нескорений, волелюбний, бунтар зі страдницькою душею, в якій відбиваються настрої «світової скорботи»; смілива вдача, могутня воля, титанічна постать символічні образи “мазепа” байрон «дика країна», у якій «дикі степи», «дикий праліс», «дика площина» символічні образи, що створюють емоційний, романтичний образ україни, що є вільною, але ще неосвоєнною землею. образ долі, яка переслідує усіх героїв. доля відвернулася від шведів під полтавою, від короля карла xii, прирікши його на втечу, доля звела мазепу з терезою, подарувавши йому таке сильне кохання, але й розлучила їх (адже мазепа нічого не знає про подальшу долю своєї коханої), доля врятувала його, принісши в україну, й зробила мазепу гетьманом. образ коня. у романтичній літературі кінь є символом вдачі, людської долі. тому стає зрозумілим, чому карл xii втрачає своїх коней (доля відвернулася від нього), а мазепа зберіг свого коня (доля до нього прихильна). образ «дикого коня», що ніс мазепу через ліси й степи з польщі в україну – символ нестримної пристрасті майбутнього гетьмана, і фатальної долі, і втілення смерті, що очікувала мазепу, і кари небесної за його вчинок (порушення подружньої вірності), і символ несхитної волі, що є у мазепи і яка й приводить його до гетьманства. із цим образом нерозривно пов’язаний і образ україни, яка постає вільною країною, що повинна рухатися у майбутнє. бурхливі потоки, потужні хвилі, сильні вітри уособлюють пристрасті, що охопили героя. вороння символізує смерть. степ — вільнолюбивий дух мазепи. буйний чагарник, ліс — перепони, які траплялися на його життєвому шляху. вечірній холод, туман, морок, тьма, ридання вітру, похмуре небо підсилюють страждання мазепи. ранок, біла мла, схід сонця є символом надії. образ вершника мазепи символ – неспокійної душі; – нескореної сили; постійної небезпеки; уособлення вільної людини; символ свободи, нації. поема «мазепа» – романтична поема 1. „ мазепа”- це ліро- епічна поема . поява так званих мішаних жанрів була характерна для романтизму. 2. зацікавила поета сама легенда, що була таємничою, ефектною, небуденною. 3. романтиків завжди цікавили неординарні особистості, масштабні постаті. мазепа – саме такий. 4. експресивні вираження переживань, чіткі логічні позиції, антитеза-(насильство- беззахисність, тиран-жертва, завойовник-завойований)- все це вказує на приналежність до романтизму. сюжет “мазепа” поема побудована у формі розповіді-сповіді головного героя твору — старого гетьмана мазепи про любовну пригоду, яка колись трапилася з ним. поема складається з 20-ти невеличких розділів; час дії — важкі для карла xii і мазепи дні після поразки під полтавою. історія написання поеми «мазепа» поему «мазепа» байрон написав під час перебування в італії (у венеції та равенні) в 1818 або 1819 році. на розповіді мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню терезу, дружину старого багатого графа-воєводи, позначилися взаємовідносини самого байрона з юною дружиною графа гвічіоллі, яку також звали терезою. на початку своєї поеми байрон подав довідку, що в її основу був покладений один із епізодів з «історії карла xii» французького письменника вольтера про те, як «шляхтич» мазепа в юності за зв’язки з жінкою польського вельможі був покараний — прив’язаний до дикого коня, якого відпустили в степ. тоді «мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер». ця подія й становить основний зміст поеми. про неї розповідає мазепа шведському королеві карлу xii, коли після розгрому петром і під полтавою 1709 року вони втікали до туреччини
пояснення: