Тема : любов та відданість, життя та смерть. Історія кохання сина мільйонера Олівера до дочки італійського емігранта Дженніфер.
Ідея: драматичність кохання, людяність. Справжнє кохання допомагає долати негаразди і дає сили наповнювати змістом і ніжністю навіть останні дні життя.
Темі кохання автор приділяє значну увагу, адже саме в коханні найяскравіше виявляється сутність людини.
Цей твір показує, що коли людина щиро кохає, для неї не має значення ні врода, ні гроші, ні статус, вона може бути просто щасливою.
Головні герої:
Олівер Барретт IV – 20-річний студент-відмінник Гарвардського університету, спортсмен-хокеїст, спадкоємець багатої та відомої родини.
Дженніфер Кавіллері – звичайна дівчина, студентка музичного факультету Редкліффського коледжу. Дівчина не має високого статусу у суспільстві, оскільки є донькою італійського емігранта.
Філ Кавіллері (батько Дженні),
Олівер Баррет III (батько Олівера),
Елісон Форбс Барретт — мати Олівера.
Проблеми у творі “Історія одного кохання”: цінності життя, стосунків батьків і дітей, бідності й багатства, соціальної нерівності
Особливості композиції: кільцева композиція: твір починається і закінчується повідомленням про смерть Дженніфер, розділи твору – це окремі епізоди-спогади Олівера. Розв’язка на початку твору, основна частина – не як познайомилися, а як прощалися (за емоційною напругою).
Джерело: https://dovidka.biz.ua/istoriya-odnogo-kohannya-analiz
В романі "Пригоди Тома Сойєра" Марка Твена є епізод, коли Том та його друг Гек Фінн вирішили симулювати вбивство Гека, щоб вони могли зникнути з міста та вирушити в пригоди. Однак, план не вдався, і Том був вважений мертвим.
Його друзі та рідні організували похорон та влаштували церемонію пам'яті. Том вигадав геніальний план, несвідомо виставляючи себе на своєму власному похороні, коли, виходячи з церкви, він нахилився над своєю труною, а потім раптово з'явився на вигляд своїм друзям та рідним, шокуючи їх до такої міри, що одна з жінок впала в обморок. Однак, рідні були раді бачити Тома повернувся, хоч і розлючені тим, що він влаштував такі ігри з ними.
Салтыков-Щедрин считал, что «миром управляют призраки». Начальники, правители, чиновники — это не живые люди, это функции. Они не видят и не слышат людей, всячески отгораживаются от них, им надоели вечные Задача российского чиновника или градоправителя состоит в том, чтобы «гнать» и «не пущать». Думать при этом не нужно и даже вредно.
Объяснение: