Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на другий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справжніх митців.
Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що людина мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.
Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижині самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору крижину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широкі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилатого птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на крижині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письменниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде землі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття самотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні питання. Поетеса знає відповідь. Людина
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищило особистість кожного з нас.
Я згодна з думкою "Життя-найбільший людський скарб"
На мою думку і справді життя найбільший людський скарб, тому що життя це неоціненний дар наданий нам при народженні.Кожна людина народжується на цей світ з якоюсь метою,ціллю.Наприклад, лікарі народжуються для того щоб рятувати життя іншим людям, вчителі, щоб передати свої знання своїм учням,навчити їх чомусь.Саме тому життя-найбільший людський скарб.
Отже, кожна людина народжується з якоюсь метою, ціллю.Тому життя-найбільший
людський скарб. (Можно написать так)
Жіночі образи «Тисяча журавлів» — дві дівчини Юкіко і Фуміко, котрі досконало оволоділи мистецтвом чайної церемонії — героїні повісті Ясунарі Кавабатa.
Красиві молоді дівчата, чисті, свіжі, ніжні, поважають батьків, дотримуються традицій, віддаються почуттям, живуть ними.
Фуміко
Дуже сильна духом, здатна до самопожертви, пережила багато життєвих злигоднів, бере на себе відповідальність за добру пам’ять про матір, раніше оберігала її щастя.
Юкіко
Росла в дружній, доброзичливій родині, освічена, більш сучасна, близька до європейського мислення.