У своєму творі «Міщанин у дворянстві» французький комедіограф Мольєр підняв актуальну на той час проблему – спробу заможних буржуа зайняти місце зубожілій аристократії. За свої гроші деякі панове могли купити дворянський титул, але змінити свою сутність вони не могли. Так і у випадку з головним героєм комедії – паном Журденом. Його батько був купцем, але він вважає за краще це приховувати. Сам він грубий, неотесаний і неосвічений, але сподівається наблизитися до світського суспільства, надівши маску дворянина. Для цього він наймає цілу армію працівників. Над ним працюють кравці, перукарі, вчителі, музиканти, щоб зробити зі звичайного міщанина «породистого» аристократа, але результати залишають бажати кращого.
Одержимість Журдена приносить багато клопоту і неприємностей його домочадцям: розсудливої пані Журден, дочки Люсіль. Однак працівники тільки й раді виманювати гроші у буржуа, який готовий заплатити за те, що похвалять його халат або назвуть його «Ваша світлість». Добротою Журдена користується не тільки прислужуючий персонал, а й самі аристократи. Так, наприклад, він заводить дружбу з графом Дорантом, який часто займає у нього гроші і не повертає. Його борг все зростає, а Журден лише радіє, що у нього в друзях справжні дворяни. Невгамовно щедро він поводиться і по відношенню до вдови маркізи Дорімени. Він обсипає її подарунками і увагою, в той час як хитрий Дорант приписує всі ці розтрати собі. В кінці комедії саме йому віддає перевагу Доримена.
У своїй гонитві за титулом, Журден мало не завадив щастю власної дочки. Коли коханий Люсіль прийшов до нього руки, він відразу ж йому відмовив, так як молода людина не була дворянських кровей. Пані Журден намагалася напоумити чоловіка, нагадуючи, що вони і самі з міщанського стану, але він і чути про це не хотів. Однак у цій комедії щасливий кінець. За до свого вірного слуги Ковьеля, Клеонт все ж домігся руки Люсіль. Не останню роль в цьому зіграло саме марнославство Журдена. Ковьель розповів йому, що він є колишнім другом його покійного батька, який, за його словами, був справжнім дворянином. Після цього Журдену можна було розповідати, що завгодно і він всьому охоче вірив. Так він повірив і у те, що переодягнений Клеонт син турецького султана. За таку людину він без сумнівів віддав свою дочку. Розв’язкою комедії стали два весілля.
ВІЗЬМИ ПРОЧИТАЙ. І ВИПИШИ З ЦИХ 3-ОХ АБЦАЗІВ . ПО ПАРУ РЕЧЕНЬ УДАДІ)Объяснение:
Поэтому с первого взгляда кажется, что все в романе с официальной точки зрения политически благонадежно: симпатии Пушкина якобы на стороне дворянства, Пушкин жалеет казненных Пугачевым защитников Белогорской крепости, царица выступает в роли благодетельницы Маши Мироновой. На самом же деле все это далеко не так.
Дело в том, что Пушкин заставляет Гринева подробно и точно излагать факты, и вот эти-то факты при их сопоставлении говорят читателю не то, что хотел бы сказать Гринев, и читатель осмысливает их по Пушкину, а не по Гриневу.
Постепенно, в ходе повествования, становятся ясны те изменения, которые произошли в душе Гринева под влиянием встреч с Пугачевым. Конечно, цели восстания остаются для Гринева неясными; не может он понять и причину отчаянной храбрости Пугачева( вспомним его калмыцкую сказку).Но все же Гринева привлекает в Пугачеве - яркость натуры,а Пугачева в Гриневе - честность, прямота, отсутствие дворянской спеси и какая-то юношеская незащищенность перед жизнью.Многого рассказчик в Пугачеве не понял, но он показывает отношение народа к Пугачеву. Называя Пугачева разбойником, он вместе с тем замечает то доброе. что живет в душе этого "разбойника" и что нередко берет верх над необузданностью его натуры. Под влиянием жизненных испытаний в Гриневе крепнет чувство к Маше Мироновой: герой доходит до самопожертвования, до готовности идти на смерть ради любимой.Изменяется и отношение к Савельичу. к простым людям. Интерес к "Капитанской дочке" до сих пор не угасает не только в России. но и во всем мире.